Парасковія Нечаєва, «Доба» № 2 (177) від 11 січня 2002 року
Виповнилося 75 років з дня народження видатного українського поета Ростислава Братуня. Для нас, буковинців, це ім´я знаменне тим, що Братунь був одним з найближчих друзів і співавторів композитора Володимира Івасюка. Вони удвох випустили в світ більш як два десятки пісень — деякі і сьогодні чекають на своїх виконавців. Широкому загалу дуже добре знайомі такі пісні на вірші Р. Братуня, як «День без тебе», «Вернись із спогадів», «Літо пізніх жоржин», «Пісня про тебе»...
Ростислав Братунь — новатор поетичної форми. Це добре відчував Володимир Івасюк. В одному зі своїх останніх інтерв´ю він високо оцінив творчість Ростислава Андрійовича і підкреслив, що «всі музичні засоби повинні бути підпорядковані основній ідеї, яка закладена у вірші. Треба тільки прочитати і якнайповніше виявити ті думки, які залишив автор для композитора».
Саме зі співпраці з Братунем у творчості Івасюка починається пошук цих нових засобів, глибше осмислення тексту. Окрім того, й поетична ритміка Братуня давала композиторові простір для осмислення сказаного поетом, для висловлення свого власного “Я”. Ще до знайомства з Братунем В.Івасюк написав пісню на його вірш «Коли між нами не було нічого» (згодом перейменовану на «Передвістя»). Із цим твором і прийшов до свого консерваторського викладача А. Кос-Анатольського. І написав батькові: «Показав Косу «Коли між нами...». Сподобалось!»
На початку 1973-го Братунь подарував Володимирові збірку «Вітрила моєї долі». Молодий композитор відразу ж відмітив для себе вірш «Ти», якому судилося через деякий час стати однією з кращих пісень і композитора, й поета. Є спогад Неоніли Миколаївни Братунь про те, як творилась «Пісня про тебе» (так назвав її Івасюк): «Пам´ятаю, якою радістю вони обидва світилися, прослухавши остаточний варіант «Пісні про тебе». Братунь не міг натішитися мелодією, що ідеально передавала його поетичну думку. Він тоді сказав Володі: «Ми колись розкриємо таємницю, що це пісня про Україну». Здається, й композитор вважав цей твір одним із найбільш досконалих, бо у виконанні Софії Ротару включив його в програму платівки-гіганта «Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару», а згодом — і в єдину прижиттєву збірку «Пісні», до якої увійшли всього 9 пісень.
Без сумніву, одним із шедеврів, створених Івасюком, є «Літо пізніх жоржин». Історія цієї пісні непроста. У травні 1974-го Братунь із Ялти, де перебував на відпочинку, надіслав у листі вірш «Жоржинне літо» й дописав, що хотів би, щоб Івасюк зробив шлягер для Д. Гнатюка. 18 серпня Івасюк отримує від Братуня довершений текст «Жоржинного літа». Поет просить, щоб музика була написана, поки ще цвітуть жоржини. Напевно, жоржини для Братуня означали щось особливе — в нього навіть є збірка «Цвіт жоржин». Однак вірш пролежав у композитора кілька років. За той час Братунь видав кілька збірок і в одній — «Одержимість» — опублікував «Жоржинне літо». І тоді Володимир повернувся до цієї поезії.
Вперше «Літо пізніх жоржин» виконав Ігор Кушплер — нині народний артист України, чудовий вокаліст, перший виконавець багатьох пісень Івасюка. Знаємо його як видатного оперного співака, соліста Львівського оперного театру імені Соломії Крушельницької. Прем´єра відбулась на звіті молодих композиторів у Києві в жовтні 1978 року. Ігор Кушплер, згадуючи цей концерт, писав: «Пісня — немов маленька драма».
Трохи пізніше «Літо пізніх жоржин» виконав Василь Зінкевич. Михайло Івасюк, коли почув це виконання, написав синові: «Виспівався, лайдака! У його виконанні «Літо пізніх жоржин» — шедевр». Ця пісня — етапна у творчості композитора, вона виявляє нахил до філософського заглиблення, до універсалізації й узагальнення і відображення цього сучасними музичними засобами. Музична критика вважає, що піснею «Літо пізніх жоржин» Івасюк обігнав свій час на два-три десятиліття.
На жаль, вершинний твір Володимира Івасюка сьогодні не є популярним і навіть достатньо відомим широкому загалу — його виконання потребує, окрім хорошого голосу, глибокого проникнення у зміст пісні. А це не всім дано.
Немає Івасюка, немає Братуня. Залишились нетлінні шедеври, які не може здолати навіть наш сповнений таких нетворчих клопотів час.
На фото зліва направо: Михайло Івасюк, Галина Івасюк, Ростислав Братунь. Фото з архіву музею В. Івасюка.