Максим Міщенко, «Високий Замок» № 266 (2396) від 19 листопада 2002 року
До багатьох своїх пісень Володимир Івасюк написав і музику, і вірші. Причому творчість Івасюка-поета ще чекає свого ґрунтовного дослідження. Але є тільки дві пісні, де Івасюк виступає лише як автор слів. Це — «Зустріч у дорозі», музику до якої написав Павло Дворський уже після смерті Володимира Івасюка, і «Жовтий лист», музику до якої створив іще наприкінці 60-х Валерій Громцев. Ця пісня відразу ж набула широкої популярності у неперевершеному виконанні Софії Ротару.
З Валерієм Громцевим — талановитим музикантом і композитором — Володимир Івасюк познайомився 1967 року, коли після відрахування у перший же день навчання “за неблагонадійність” з Чернівецького медінституту (куди наступного року таки вступив) працював робітником на чернівецькому заводі «Легмаш». Громцев очолював там художню самодіяльність і навіть створив естрадний ансамбль із першим у Чернівцях електроорганом «Вермона». Там співала і Софія Ротару. На ґрунті палкої любові до музики, пісні вони швидко знайшли спільну мову, заприятелювали. Валерій тоді був закоханий у свою майбутню дружину і всіляко добивався взаємності.
Якось вони утрьох — Івасюк і Громцев зі своєю нареченою, прихопивши гітару, пішли відпочити на пляж у Чернівцях (хоча “пляж” для берега ще стрімкого там гірського Прута — гучно сказано). Компанія зручно влаштувалася під кущами, Громцев узяв гітару, зізнався, що написав для коханої мелодію, і тут же почав награвати її. Івасюк миттєво вловив мелодію і став “накидувати” слова:
Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшов в саду,
Для тебе, для тебе я, для тебе...
Буквально за півгодини приспів був готовий. Замість куплетів Івасюк запропонував несподіваний хід — речитатив під ліричну мелодію — і пообіцяв написати і його. Чи не наступного дня нетерплячий закоханий поцікавився в Івасюка, чи є вже той речитатив. На що Володя відповів: «Старий, тут поспішати неможна. Написати таке — не менш важко, ніж вірші. Тут кожна фраза, кожне слово мусить бути, як пісня, бити “в десятку”». «Тоді, під час написання «Жовтого листа», я навчився у Володі граничної вимогливості до поетичного тексту, до кожного слова у пісні», — згадує Валерій Громцев.
Так тривало ще довго, і аж через чотири місяці Володимир Івасюк приніс Громцеву той речитатив: «Скоро вечір. Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене. Він більше сюди не повернеться. Не повернусь, мабуть, і я. Бо навіщо? Моє кохання — як той жовтий лист. Він може впасти тільки до твоїх ніг...»