Владимиру Ивасюку посвящено

В терновому вінку мелодій
Навіщо йдеш у небеса?
На кого кидаєш, на кого,
Весняний наш пісенний сад?

Заплаче мати в дикій тузі
І сивим левом стане Львів.
На кого кидаєш ти друзів
І ворогів, і ворогів?

Приспів:

Пішов у синє небо він,
Мій брат по долі і по крові.
І стогне звір, сумує звір
В душі і в музиці, й у слові.

Без тебе не квітує квітень,
Без тебе — літо, мов зима.
Скажи мені, на тому світі
Є Україна чи нема?

Чи справді там, за небокраєм,
Не знають наших кривд і мук?
Чи там так ангели співають,
Як ми в часи тяжких розлук?

Приспів.

Ти був шаленим і відвертим,
З блакиттю чистою в очах.
Без тебе всі роялі мертві,
Без тебе всі скрипки мовчать...

Як важко, брате мій, без тебе
Вкраїнську пісню колисать.
Не зорі падають із неба,
Зірки ідуть у небеса...

В терновом венке мелодий
Зачем идёшь на небеса?
На кого бросаешь, на кого,
Весенний наш песенный сад?

Заплачет мать в дикой тоске
И седым львом станет Львов.
На кого бросаешь ты друзей
И врагов, и врагов?

Припев:

Пошёл в синее небо он,
Мой брат по судьбе и по крови.
И стонет зверь, грустит зверь
В душе и в музыке, и в слове.

Без тебя не цветёт апрель,
Без тебя — лето, как зима.
Скажи мне, на том свете
Есть Украина ли нет?

В самом деле там, за небосклоном,
Не знают наших обид и мучений?
Поют ли там так ангелы,
Как мы во времена тяжких разлук?

Припев.

Ты был неистовым и откровенным,
С голубизной чистой в глазах.
Без тебя все рояли мёртвые,
Без тебя все скрипки молчат...

Как тяжело, брат мой, без тебя
Украинскую песню баюкать.
Не звёзды падают с небес,
Звёзды идут на небеса...

Краплинами ярого воску
Стікає на крони літо.
А я все в думках крізь весни
До тебе лечу, лечу.
Та тільки ніяк не можу
На стежці тебе зустріти,
Блукаю осіннім вітром
В обірваних струнах дощу.

Приспів:

Чар-зілля червона рута
Зорею упала в серце,
Здавалось тоді — навіки,
Здавалось, на все життя.
Чому ж скрипалі осінні
Виводять минуле скерцо,
А пісня злетіть не в силі,
Неначе підбитий птах?

Холонуть дзвінкі потоки,
Ридають вітрів трембіти,
А голос сумної пісні
Розносить по світу луна.
Не в’януть в твоїх долонях
Мої запізнілі квіти,
Тому що любов на світі
Буває лише одна.

Приспів.

Кружляє пожовкле листя,
В саду догорає літо,
До тебе в думках я лечу...

Каплями пшеничного воска
Стекает на кроны лето.
А я мысленно через вёсны
К тебе всё лечу, лечу.
Да только никак не могу
На тропинке тебя я встретить,
Блуждаю осенним ветром
В оборванных струнах дождя.

Припев:

Чар-зелье червона рута
Звездою упала в сердце,
Казалось тогда — навеки,
Казалось, на всю жизнь.
Почему же осенние скрипачи
Играют минувшее скерцо,
А песня взлететь не в силах,
Как будто подбитая птица?

Замерзают звонкие потоки,
Рыдают трембиты ветров,
А голос грустной песни
Разносит по свету эхо.
Не вянут в твоих ладонях
Мои запоздалые цветы,
Потому что любовь на свете
Бывает только одна.

Припев.

Кружит пожелтевшая листва,
В саду догорает лето.
А я мысленно лечу к тебе...

Тебе забрала в нас травнева днина,
Але коли новий надходить день,
Ти оживаєш в пісні лебедино
І знову линеш в світ своїх пісень.

Він зітканий із чарівних мелодій.
Серця людей хвилює кожен звук.
Лунає пісня! Це прийшов Володя.
Це радість нам дарує Івасюк.

І все ж із днем приходить сум, як мука.
І все ж, коли твої пісні дзвенять,
Нам сумно, що подать не можем руку
І що тебе не можемо обнять.

Ти — наша гордість, велич і тривога,
Ти — Віра і Надія, і Любов.
З тобою в нас до мрій одна дорога,
Яку давно зборов ти й не зборов.

Іди по ній і клич нас за собою.
Червону руту кожен хай знайде.
Народ, якому ти сплатив любов’ю,
З любов’ю і до тебе теж іде.

Та все ж, коли в полон бере осмута,
То радість у серцях гніздечко в’є
Від того, що в нас є «Червона рута»,
Що Івасюк Володя був і є.

Тебя забрал у нас майский день,
Но когда новый настаёт день,
Ты оживаешь в песни лебедино
И снова летишь в мир своих песен.

Он соткан из волшебных мелодий.
Сердца людей волнует каждый звук.
Раздаётся песня! Это пришёл Володя.
Это радость нам дарит Ивасюк.

И всё же с днём приходит грусть, как мука.
И всё же, когда твои песни звенят,
Нам грустно, что подать не можем руку
И что тебя не можем обнять.

Ты — наша гордость, величие и тревога,
Ты — Вера и Надежда, и Любовь.
С тобой у нас к мечтам одна дорога,
Которую давно ты поборол и не поборол.

Иди по ней, зови нас за собою.
Червону руту каждый пусть найдёт.
Народ, которому ты платил любовью,
С любовью и к тебе тоже идёт.

Но всё же, когда в плен берёт грусть,
Это радость в сердцах гнёздышко вьёт
От того, что у нас есть «Червона рута»,
Что Ивасюк Володя был и есть.