Слова песен Владимира Ивасюка

Є хмарний день, є день без хмар —
Життя химерний календар.
Неждана перша сивина,
А все здається, що весна.
Тобі шумить веселий ліс,
І тільки білий шум беріз...
І тільки білий шум беріз...

Приспів:

А ти подумай, ти помрій,
Чи день не загубив ти свій,
Чи доробив, чи докохав,
Чи людям і землі усе, що міг, віддав.

Є хмарний день, є день без хмар,
І в кожнім є свій дивний чар,
Коли зумієш в них знайти
Ніким не звідані світи, —
Тобі грайливий річки плин,
І тільки хвиль печальний дзвін.
І тільки хвиль печальний дзвін.

Приспів.

Є хмарний день, є день без хмар.
У серці не вщухає жар,
Роки не гасять почуття:
У нім весна, у нім життя.
Тобі відкритий цілий світ,
Коли у ньому є твій слід.
Коли у ньому є твій слід.

Приспів.

Есть облачный день, есть день без туч —
Жизнь химерный календарь.
Нежданная первая седина,
А всё кажется, что весна.
Тебе шумит весёлый лес,
И только белый шум берёз...
И только белый шум берёз...

Припев:

А ты подумай, ты помечтай,
Не потерял ли день ты свой,
Доделал ли, долюбил ли,
Отдал ли людям и земле всё, что мог.

Есть облачный день, есть день без туч,
И в каждом есть своё удивительное волшебство,
Если сумеешь в них найти
Никем не изведанные миры, —
Тебе игривое речки течение,
И только волн печальный звон.
И только волн печальный звон.

Припев.

Есть облачный день, есть день без туч.
В сердце не утихает жар,
Года не гасят чувство:
В нём весна, в нём жизнь.
Тебе открытый целый мир,
Если в нём есть твой след.
Если в нём есть твой след.

Припев.

Похмура ніч над Чілі залягла,
Та смерть життя здолати не змогла.
Ще під катами похитнеться трон,
В народу кожна пісня — то патрон.

Приспів:

Стоїть Віктор на лінії вогню,
Шість смілих струн стріляють в солдатню.
Поети на посту —
І пісня не вмира,
Дзвенить крізь ніч густу
Твоя відважна гра.
Дзвени, гітаро, дзвени, гітаро,
О, дзвени, гітаро!

Як воду спрагла нива навесні,
Ввібрав народ усі твої пісні.
А ворогів пісні твої уб’ють,
Уб’ють на світі ненависть і лють.

Приспів.

Нехай у тебе нині рук нема,
Але твоя гітара не німа.
Твоя гітара — автомат,
Бо ти співець, бо ти — солдат.

Приспів.

Пасмурная ночь над Чили нависла,
Но смерть жизнь одолеть не смогла.
Ещё под палачами покачнётся трон,
У народа каждая песня — патрон.

Припев:

Стоит Виктор на линии огня,
Шесть смелых струн стреляют в солдатню.
Поэты на посту —
И песня не умирает,
Звенит сквозь ночь густую
Твоя отважная игра.
Звени, гитара, звени, гитара,
О гитара, звени!

Как воду жаждущая нива весной,
Впитал народ все твои песни.
А врагов песни твои убьют,
Убьют на свете ненависть и злость.

Припев.

Пусть у тебя нет ныне рук,
Но твоя гитара не немая.
Твоя гитара — автомат,
Ведь ты певец, ведь ты — солдат.

Припев.

Заснули мальви біля хати,
Їх місяць вийшов колихати.
І тільки мати не засне, мати не засне, —
Жде вона мене.

О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла
І кров’ю зацвіла.

Я не одна пішла у небуття.
Багато мальв насіяло життя.
Вони шепочуть для тебе восени:
«Засни, засни, засни, засни...»

У матерів є любі діти,
А у моєї — тільки квіти.
Самотні мальви під вікном, мальви під вікном
Заснули вже давно.

Як сонце зійде, — вийди на поріг,
І мальви вклоняться тобі до ніг.
Пройдися полем, — мальви буйних лук
Торкнуться твоїх рук.

Життя, як пісня, що не віддзвенить.
Я в мальві знов для тебе буду жить.
Якщо ж я ласку не встигла принести —
Прости, прости, прости, прости...

О, мамо рідна, ти мене не жди,
Мені в наш дім ніколи не прийти.
З мойого серця мальва проросла.
Прости, прости, прости, прости...

Заснули мальвы возле дома,
Их месяц вышел колыхать.
И только мать не заснёт, мать не заснёт, —
Ждёт она меня.

О, мама родная, ты меня не жди,
Мне в наш дом никогда не прийти.
Из моего сердца мальва проросла
И кровью зацвела.

Я не одна ушла в небытие.
Много мальв насеяла жизнь.
Они шепчут для тебя осенью:
«Засни, засни, засни, засни...»

У матерей есть дорогие дети,
А у моей — только цветы.
Одинокие мальвы под окном, мальвы под окном
Заснули уже давно.

Как солнце взойдёт, — выйди на порог,
И мальвы наклонятся к твоим ногам.
Пройдись полем, — мальвы буйных лугов
Коснутся твоих рук.

Жизнь, как песня, которая не отзвенит.
Я в мальве снова для тебя буду жить.
Если же я ласку не успела принести —
Прости, прости, прости, прости...

О, мама родная, ты меня не жди,
Мне в наш дом никогда не прийти.
Из моего сердца мальва проросла.
Прости, прости, прости, прости...

Мій отчий незабутній доме,
Ти — вічний поклик з далини,
В тобі усе, усе мені знайоме,
В тобі усе, усе мені знайоме
І близьке, мов дитинства сни.
Без тебе світ не був би світом,
Зима — зимою, літо — літом.

Приспів:

А я собою був і є,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить в мені
Те світло у твоїм вікні.

Завжди мене чекає мати,
Для неї я мале дитя,
Що перший крок пройшло від хати,
Що перший крок пройшло від хати,
Іще не знаючи життя.
Мій отчий незабутній доме,
До тебе лину я без втоми,

Приспів:

Бо я собою був і є,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить мені
Те світло у твоїм вікні.

Мій отчий незабутній доме,
Зі мною скрізь твоє тепло,
Коли падуть, падуть негоди-громи,
Коли падуть, падуть негоди-громи,
Твоїм добром здолаю зло.
Без тебе світ не був би світом,
Зима — зимою, літо — літом.

Приспів:

А я собою був і є,
І серце світиться моє,
Доки горить, горить в мені
Те світло у твоїм вікні.

Мой отчий незабываемый дом,
Ты — вечный призыв из дали,
В тебе всё, всё мне знакомо,
В тебе всё, всё мне знакомо
И близко, будто детства сны.
Без тебя мир не был бы миром,
Зима — зимою, лето — летом.

Припев:

А я собою был и есть,
И сердце светится моё,
Пока горит, горит во мне
Тот свет в твоём окне.

Всегда меня ждёт мать,
Для неё я малое дитя,
Что первый шаг прошло от дома,
Что первый шаг прошло от дома,
Ещё не зная жизни.
Мой отчий незабываемый дом,
К тебе стремлюсь я без усталости,

Припев:

Ведь я собою был и есть,
И сердце светится моё,
Пока горит, горит мне
Тот свет в твоём окне.

Мой отчий незабываемый дом,
Со мной везде твоё тепло,
Когда падут, падут ненасте-громы,
Когда падут, падут ненасте-громы,
Твоим добром одолею зло.
Без тебя мир не был бы миром,
Зима — зимою, лето — летом.

Припев:

А я собою был и есть,
И сердце светится моё,
Пока горит, горит во мне
Тот свет в твоём окне.

Ой, зробив хлопчина та й дві красні скрипки,
Поділив надвоє снів своїх красу.
Що перша скрипка — біла лебідка,
А дуга скрипка — вечірній сум.

Закохались в нього дві сестри весною:
Одна — як та нічка, друга — мов той день.
Перша просила грати сумної,
Друга хотіла веселих пісень.

Одна сміялась, плакала друга.
Гей, поєднались радість і туга.
Гей, поєднались в очах дівчини,
Як у двох скрипках, ночі і днини.

А як розійшлися ті пісні луною,
Він замовклі скрипки сестрам двом віддав.
Кожна дівчина стала вербою,
Легінь між ними явором став.

Залишив на світі дві самотні скрипки,
Залишив на світі снів своїх красу.
Що перша скрипка — біла лебідка,
А дуга скрипка — вечірній сум.

Там, де став явір понад плаями,
Знову я чую відлуння пісень:
Одна верба співає ночами,
Друга верба співає удень.

Одна сміється і плаче друга,
Гей, поєднались радість і туга,
Гей, поєднались в очах дівчини,
Як у двох скрипках ночі і днини.

Ой, сделал парень да и две красные скрипки,
Разделил пополам снов своих красоту.
Что первая скрипка — белая лебёдка,
А вторая скрипка — вечерняя грусть.

Влюбились в него две сестры весной:
Одна — как та ночка, вторая — будто день.
Первая просила играть печальную,
Вторая хотела весёлых песен.

Одна смеялась, плакала вторая.
Эй, соединились радость и туга.
Эй, соединились в глазах девушки,
Как в двух скрипках, ночи и дни.

А как разошлись те песни эхом,
Он замолкнувшие скрипки сёстрам двум отдал.
Каждая девушка стала вербою,
Парень между ними явором стал.

Оставил на свете две одинокие скрипки,
Оставил на свете снов своих красоту.
Что первая скрипка — белая лебёдка,
А вторая скрипка — вечерняя грусть.

Там, где стал явор над равнинами,
Снова я слышу отголосок песен:
Одна верба поёт ночами,
Вторая верба поёт днём.

Одна смеётся и плачет вторая,
Эй, соединились радость и туга,
Эй, соединились в глазах девушки,
Как в двух скрипках ночи и дни.

Я іду із далекого літа
По дорозі обпалених днів, —
З ран пекучих ще крові не змито,
І я весь ще палаю в огні.
Я іду — і нема повороту,
Я іду — молодий, як тоді,
Коли в бій за собою вів роту —
Молодий, молодий, молодий...

На дружину, в журбі посивілу,
Я із фото дивлюсь, наче син...
Її сльози пекучі розмили
Навіть спогад моєї весни.
Я іду — поклонитись дружині
За чекання, за тугу, за біль.
Хай пробачить солдатську провину,
Що судивсь мені вічний бій.

Мої діти, ровесник я з вами,
Або, може, молодший за вас.
Пролягає між нами мостами
Для народу врятований час.
Я іду — я навічно із вами,
Не покину солдатські ряди.
Батько завжди з своїми синами —
Молодий, молодий, молодий!..

Я иду из далёкого лета
По дороге обожжённых дней, —
Из ран жгучих ещё кровь не смыта,
И я весь ещё пылаю в огне.
Я иду — и нет возвращения,
Я иду — молодой, как тогда,
Когда в бой за собою вёл роту —
Молодой, молодой, молодой...

На жену, в печали поседевшую,
Я из фото смотрю, будто сын...
Её слезы жгучие размыли
Даже воспоминание моей весны.
Я иду — поклониться жене
За ожидание, за печали, за боль.
Пусть извинит солдатскую вину,
Что судился мне вечный бой.

Мои дети, ровесник я с вами,
Или, может быть, младше вас.
Пролегло между нами мостами
Для народа спасённое время.
Я иду — навечно я с вами,
Не покину солдатских рядов.
Отец всегда со своими сынами —
Молодой, молодой, молодой!..

Спогад про світлий, радісний сніг
Білим серпанком на пам’ять ліг.
Білим серпанком, який зберіг
Вітром не стертий,
Вітром не стертий
Слід наших ніг.
Вдвох протоптали ми в далину
Стежку кохання в нашу весну.
Досі у серці бринить для нас
В сяйві ліхтарень сніжинок вальс,
Сніжинок вальс.

Приспів:

Трамвайна зупинка,
Стривожений сміх,
Розтала сніжинка
На віях твоїх.
І всюди лунає,
Лунає для нас
Той неповторний вальс,
Той неповторний вальс,
Той неповторний вальс.

Лине за роком хвилею рік,
Сніг розмиває весни потік,
Але серпанок перших снігів
Для нас миліший, для нас миліший
В цвіті лугів.
Білий серпанок, зітканий з мрій, —
В ньому сузір’я наших надій,
Досі у серці бринить для нас
В сяйві ліхтарень сніжинок вальс,
Сніжинок вальс.

Приспів.

Воспоминание про светлый, радостный снег
Белой пеленой на память легло.
Белой пеленой, что сохранила
Ветром не стертый,
Ветром не стертый
След наших ног.
Вдвоём протоптали мы в даль
Тропинку любви в нашу весну.
До сих пор в сердце звенит для нас
В сиянии фонарей снежинок вальс,
Снежинок вальс.

Припев:

Трамвайная остановка,
Встревоженный смех,
Растаявшая снежинка
На ресницах твоих.
И отовсюду раздаётся,
Раздаётся для нас
Тот неповторимый вальс,
Тот неповторимый вальс,
Тот неповторимый вальс.

Идёт за годом волною год,
Снег размывает весны поток,
Но пелена первых снегов
Для нас милее, для нас милее
В цветении лугов.
Белая пелена, сотканная из мечтаний, —
В ней созвездие наших надежд,
До сих пор в сердце звучит для нас
В сиянии фонарей снежинок вальс,
Снежинок вальс.

Припев.

Стежками батьків я іду на Балкани,
Де в кожній стежині легенда живе.
Ніколи в років глибині не розтане
Та пам’ять, що вічним звучанням зове.

Приспів:

Колом, колом, колом
Спогади ідуть, —
Партизанська доле,
Партизанська путь!
Ватри не згасають,
Ватри на горі,
Полум’я палає
В крилах прапорів.
В коло, в коло, в коло!
Сплетемо обійми.
Нашій мирній долі
На сторожі стіймо!

Батьків наших друзі мене зустрічають,
Їх діти й онуки стрічають мене,
Невже в їхнім зорі я тих не пізнаю,
Хто, ніч подолавши, здружився із днем?

Приспів.

Вслухаюсь у пісню балканську дзвінку я,
Балканської вишивки квітне мотив, —
І ніби мене Україна чарує
Своєї краси осіянням ясним.

Приспів.

Тропами родителей я иду на Балканы,
Где в каждой тропинке легенда живёт.
Никогда в глубине годов не растает
Та память, которая вечным звучанием зовёт.

Припев:

Кругом, кругом, кругом
Воспоминания идут, —
Партизанская судьба,
Партизанский путь!
Ватры не гаснут,
Ватры на горе,
Пламя пылает
В крыльях знамён.
В круг, в круг, в круг!
Сплетём объятия.
Нашей мирной судьбы
На страже стойте!

Родителей наших друзья меня встречают,
Их дети и внуки встречают меня,
Неужели в их взгляде я тех не узнаю,
Кто, ночь преодолев, сдружился с днём?

Припев.

Вслушаюсь в песню балканскую звонкую я,
Балканской вышивки цветёт мотив, —
И будто меня Украина очаровывает
Своей красоты сиянием ясным.

Припев.

В тебе тільки раннє літо,
А до мене входить осінь,
І отави — дні прожиті —
Десь за нами, мов покоси.
Десь за нами, мов покоси.

Приспів:

А попереду в цвітінні
Ще не скошені отави
Нам миліші, бо осінні —
Із холодними сльозами.

То ж своїм гарячим літом,
Своїм серцем опали їх,
Щоб, морозами не вбиті,
Нам духмяно прошуміли.
Нам духмяно прошуміли.

Приспів.

В тебе тільки раннє літо,
А до мене входить осінь,
І дорогу не закрити
Не вдалось нікому досі.
Не вдалось нікому досі.

Приспів.

У тебя только раннее лето,
А ко мне входит осень,
И отавы — дни прожитые —
Где-то за нами, будто покосы.
Где-то за нами, будто покосы.

Припев:

А впереди в цветении
Ещё не скошенные отавы
Нам милее, потому что осенние —
С холодными слезами.

Тогда своим горячим летом,
Своим сердцем обогрей их,
Чтобы, морозами не убитые,
Нам душисто прошумели.
Нам душисто прошумели.

Припев.

У тебя только раннее лето,
А ко мне входит осень,
И дорогу не закрыть
Не удалось никому до сих пор.
Не удалось никому до сих пор.

Припев.

Веселої ватри відсвіт
У серці пробуджує думи.
Читаю про подвиг вісті
У полум’я тихому шумі.
Переливається червоно
Вогниста хвиля в синяві,
А може, то ідуть загони —
Ідуть у ранки бойові...

Приспів:

Полум’ям,
Полум’ям,
Полум’ям
Прапор над загоном!
Станьте, друзі, біля ватри,
Станьте, друзі, як на варті,
Станьте, друзі, в коло!

І ватри палали в лісах,
І села палали в пожарі,
А смерті кривавої жах
Був завжди із полум’ям в парі.
Виходять з лісу партизани
У наступ на смертельну ніч, —
А полум’я горить, не в’яне,
А полум’я — як вічний клич...

Приспів.

Погашені люті вогні
Вогнями і серця, і зброї.
У пам’ять, легенди, пісні
Приходять безсмертні герої.
Вогнем незгасним ватра сяє —
В ній заповіт усім живим,
Щоби снувавсь за небокраєм
Лиш мирних вогнищ сизий дим.

Приспів.

Весёлой ватры отблеск
В сердце пробуждает думы.
Читаю о подвиге вести
В пламени тихом шуме.
Переливается красным
Огненная волна в синеве,
А может, то идут отряды —
Идут в утра боевые...

Припев:

Пламенем,
Пламенем,
Пламенем
Флаг над отрядом!
Станьте, друзья, возле ватры,
Станьте, друзья, как в карауле,
Станьте, друзья, в круг!

И ватры пылали в лесах,
И сёла пылали в пожаре,
А смерти кровавой ужас
Был всегда с пламенем в паре.
Выходят из леса партизаны
В наступление на смертельную ночь, —
А пламя горит, не вянет,
А пламя — как вечный клич...

Припев.

Погашены лютые огни
Огнями и сердца, и оружия.
В память, легенды, песни
Приходят бессмертные герои.
Огнём неугасаемым ватра сияет —
В ней завещание всем живым,
Чтобы бродил за небосклоном
Лишь мирных костров сизый дым.

Припев.

— Чи ви чули чудасію?
Не впізнати в місті площ:
Цілий тиждень і в неділю
Золотий періщить дощ!
У дощі пливе вівторок,
У дощі поплив четвер...
Прилетіло сорок сорок,
Сповістили кожен сквер...

— Чи ви чули чудасію?
Не впізнати в місті площ:
Цілий тиждень і в неділю
Золотий періщить дощ!
Леви з мітлами гуляють
Спозаранку день при дні —
У копиці дощ згрібають,
Палять золото-вогні!

— Чи ви чули чудасію?
Не впізнати в місті площ:
Цілий тиждень і в неділю
Золотий періщить дощ!
Все навкруг заслало димом,
Доки дощ у місті ливсь.
Чудасія: батько з сином
В центрі міста заблудивсь!

— Слышали ли вы чудосею?
Не узнать в городе площадей:
Целую неделю и в воскресенье
Золотой моросит дождь!
В дожде плывёт вторник,
В дожде поплыл четверг...
Прилетело сорок сорок,
Известили каждый сквер...

— Слышали ли вы чудосею?
Не узнать в городе площадей:
Целую неделю и в воскресенье
Золотой моросит дождь!
Львы с мётлами гуляют
Спозаранку день при дне —
В копны дождь сгребают,
Жгут золото-огни!

— Слышали ли вы чудосею?
Не узнать в городе площадей:
Целую неделю и в воскресенье
Золотой моросит дождь!
Всё кругом застлало дымом,
Пока в городе шёл дождь.
Чудосея: отец с сыном
В центре города заблудился!

Не стань печаллю у моїм житті,
Не сійся смутком на моїй путі,
Бо смуток може болем прорости, —
Невже, невже хотіла б того ти?

Тебе благаю і тебе кляну,
Тебе, як долю, я не омину,
А долю можна тягарем нести, —
Невже, невже хотіла б того ти?

Не будь сльозою на моїх літах,
Не дай, щоб усміх спогаду зачах,
Бо спогад може тужно відплисти, —
Невже, невже хотіла б того ти?

Тобою марю і тобою сню,
Моя любов — як полум’я вогню,
А полум’я вдвох треба берегти, —
Невже, невже не хочеш того ти?!

Не стань печалью в моей жизни,
Не сейся грустью на моём пути,
Ведь грусть может болью прорости, —
Неужели, неужели хотела бы этого ты?

Тебя умоляю и тебя кляну,
Тебя, как судьбу, я не обойду,
А судьбу можно бременем нести, —
Неужели, неужели хотела бы этого ты?

Не будь слезой на моих годах,
Не дай, чтобы усмешка воспоминания зачахла,
Ведь воспоминание может угрюмо отплыть, —
Неужели, неужели хотела бы этого ты?

Тобою грежу и тобою сню,
Моя любовь — как пламя огня,
А пламя вдвоём надо беречь, —
Неужели, неужели не хочешь этого ты?

Відлітали журавлі від хати,
Глянула услід старенька мати.
— Ой журавлики, чи з вас хто знає,
Де мій син єдиний спочиває?

Бо у світ широкий ви літали,
Де колись бої важкі лунали.
— Ой журавлики, мені скажіте,
Де ще гинуть материні діти?
— Ой журавлики, скажіте,
Де ще гинуть материні діти?

Журавлі летіли на чужину —
Глянула услід сумна дівчина.
— Ой журавлики ви срібнокрилі,
В якім краю спочиває милий?

Бо я знаю, що ви скрізь бували,
Де йшли війни, де колись вбивали.
— Ой журавлики, ви понесіте
Милому любов мою і квіти.
— Ой журавлики, ви понесіте
Милому любов мою і квіти.

Отлетали журавли от дома,
Глянула вслед старенькая мать.
— Ой журавлики, из вас кто знает,
Где мой сын единый покоится?

Ведь по свету широкому вы летали,
Где когда-то бои трудные раздавались.
— Ой журавлики, мне скажите,
Где ещё гибнут материнские дети?
— Ой журавлики, скажите,
Где ещё гибнут материнские дети?

Журавли летели на чужбину —
Глянула вслед печальная девушка.
— Ой журавлики вы серебренокрылые,
В каком краю покоится милый?

Ведь я знаю, вы везде бывали,
Где шли войны, где когда-то убивали.
— Ой журавлики, вы понесите
Милому любовь мою и цветы.
— Ой журавлики, вы понесите
Милому любовь мою и цветы.

Твої кроки мій забрали спокій,
Ти від мене йдеш в осінню ніч...
Я ж у мріях біля тебе, збоку,
Віями торкаюсь пліч.

І плине час білим птахом в чисту голубінь.
Чому це нас роз’єднала тиха далечінь?
Скажи, чому на моїх вустах є тінь журби?
Луну одну залишив для мене ти.

Те відлуння в моє серце б’ється,
І воно спішить за ним услід.
Стихнуть кроки, та не стихне серце.
Жду тебе з далеких літ.

Твои шаги забрали мой покой,
Ты от меня уходишь в осеннюю ночь...
Я же в мечтах возле тебя, сбоку,
Ресницами касаюсь плеч.

И плывет время белой птицей в чистую голубизну.
Почему нас разъединила тихая даль?
Скажи, почему на моих устах тень печали?
Одно лишь эхо оставил для меня ты.

То эхо в моё сердце стучится,
И оно спешит за ним вслед.
Стихнут шаги, но не стихнет сердце.
Жду тебя из далёких лет.

Сьогодні в нас побачення зі Львовом;
Вдягнем святковий одяг і підем.
Хай вулиці своє нам скажуть слово,
Нехай нас вечір містом поведе.
Послухаєм, про що шепочуть клени,
Про що шумить в задумі Стрийський парк.
Можливо, що про тебе і про мене
Свою він пісню нам приносить в дар.

Приспів:

Чи знаєте ви тихі львівські вечори?
Чи з милою їх зустрічали,
У сяєві зорі вечірньої пори
Знайоме місто знову відкривали?

До нас історія підійде поруч,
Довірливо прихилить стрімкість веж.
І, як в легенду, ти на Княжу гору
Своє кохання гордо пронесеш.
Нам усміхнуться, наче очі, вікна
Нових кварталів молодих будов,
І блиск вогнів, і далина блакитна
Вестимуть нас у щастя, у любов.

Приспів.

Сегодня у нас свидание со Львовом;
Оденем праздничную одежду и пойдём.
Пусть улицы своё нам скажут слово,
Пусть вечер нас городом поведёт.
Послушаем, о чём шепчут клёны,
О чём шумит в задумчивости Стрийский парк.
Возможно, что о тебе и обо мне
Свою он песню нам приносит в дар.

Припев:

Знаете ли вы тихие львовские вечера?
Встречали ли их с милой,
В сиянии звезды вечерней поры
Знакомый город снова открывали?

К нам подойдёт история,
Доверчиво приклонит стремительность башен.
И, как в легенду, ты на Княжую гору
Свою любовь гордо пронесёшь.
Нам улыбнутся, будто глаза, окна
Новых кварталов молодых застроек,
И блеск огней, и даль голубая
Поведёт нас в счастье, в любовь.

Припев.

Котить хвилі наш Черемош,
А куди — не знає,
Поміж гори в світ широкий
Тече, не вертає.
Ми зустрінемось з тобою
Біля водограю
І попросим його щиро —
Хай він нам заграє.

Приспів:

Ой водо-водо, грай, грай, для нас грай...
Танок свій жвавий ти не зупиняй.
За красну пісню на всі голоси,
Що хочеш, водограю, попроси.
Струни дає тобі кожна весна,
Дзвінкість дарує їм осінь ясна.
І ми заграєм на струнах твоїх —
Хай розіллють вони радісний сміх.

Подивись, як сіру скелю
Б’є вода іскриста,
Ти зроби мені з тих крапель
Зоряне намисто.
Краще я зберу джерела
Й з них зроблю цимбали,
Щоб тобі, дівчино мила,
Вони красно грали.

Приспів.

Катит волны наш Черемош,
А куда — не знает,
Между горами в мир широкий
Течёт, не возвращается.
Мы встретимся с тобою
Возле водопада
И попросим его искренне —
Пусть он нам заиграет.

Припев:

Ой водо-водопад, играй, для нас играй...
Танец свой бодрый ты не останавливай.
За красную песню на все голоса,
Что хочешь, водопад, попроси.
Струны даёт тебе каждая весна,
Звонкость дарит им осень ясная.
И мы сыграем на струнах твоих —
Пусть разольют они радостный смех.

Посмотри, как серую скалу
Бьёт вода искристая,
Ты сделай мне из тех капель
Звёздное ожерелье.
Лучше я соберу источники
Из них сделаю цимбалы,
Чтобы тебе, девушка милая,
Они красиво играли.

Припев.

Під хмарами згасає далина,
Як сиволірний сніг іде і грає.
Мене, як немовлятко, сповиває
І тісно в’яже музика сумна...

Втім, ясний звук до серця долина,
Серпанок сірий долу опадає.
Гей, розлетись думок очварних зграє!
Нам сяє далеч, що пітьми не зна.

Под облаками гаснет даль,
Когда сиволирный снег идёт, играет.
Меня, как новорожденного, пеленает
И тесно вяжет музыка печальная...

Впрочем, ясный звук сердца достигает,
Пелена серая наземь опадает.
Эй, разлетись мыслей безумных стая!
Для нас сияет даль, что тьмы не знает.

Як ішла я опівночі
Понад тихою водою,
Зачерпнула в руки срібло
Те, що місяць там залишив,
І зробила з нього перстень...

А як сонце привітало
Мене вранці в чистім полі,
Я знайшла вінок з барвінку,
Недоплетений учора,
І зробила з нього перстень.

Приспів:

Два перстені — то для тебе,
Вибирай же, любий.
Два перстені — то твій усміх,
А твій усміх — моя згуба.
Два перстені, дня і ночі,
Ти візьми з собою.
Як знайти мене захочеш,
Кинь їх вранці за водою.

Знову осінь нам приносить
В злотих кронах неба просинь, —
Злива дивних барв довкола
І вітрів віолончелі.
Не сумуй за веснотравнем.

Бо ж мелодію забуту
Два перстені нагадають,
Нагадають, як забудеш,
Не знайдеш і не полюбиш.
Не сумуй за веснотравнем.

Приспів.

Как-то шла я в полночь
Вдоль тихой воды,
Зачерпнула у руки серебро
То, что месяц там оставил,
И сделала из него перстень...

А как солнце поприветствовало
Меня утром в чистом поле,
Я нашла венок из барвинка,
Не доплетенный вчера,
И сделала из него перстень.

Припев:

Два перстня — это для тебя,
Выбирай же, любимый.
Два перстня — это твоя улыбка,
А твоя улыбка — моя погибель.
Два перстня, дня и ночи,
Ты возьми с собою.
Как найти меня захочешь,
Брось их утром по воде.

Снова осень нам приносит
В злотых кронах неба синеву, —
Ливень удивительных красок кругом
И ветров виолончели.
Не грусти по весномаю.

Ведь мелодию забытую
Два перстня напомнят,
Напомнят, если забудешь,
Не найдёшь и не полюбишь.
Не грусти по весномаю.

Припев.

Приспів:

День без тебе —
День без сонця,
День без вітру — день...
День з тобою —
Промінь мрії,
Що нас гріє, — день.

Прийди весняною грозою,
Сипни на серце яблунь цвіт.
Я марю і я сню тобою —
Моя любов, мій білий світ.

Приспів.

Прийди і сонцем усміхнися,
Радіти нам удвох звели.
Коли дороги вже зійшлися —
Мостів до щастя не пали.

Приспів.

Припев:

День без тебя —
День без солнца,
День без ветра — день...
День с тобою —
Луч мечты,
Что нас греет, — день.

Приди весенней грозой,
Сыпни на сердце яблонь цвет.
Я грежу и я сню тобой —
Моя любовь, мой белый мир.

Припев.

Приди и солнцем улыбнись,
Радоваться нам вдвоём вели.
Если дороги уже сошлись —
Мостов к счастью не пали.

Припев.

У довгій розлуці, в далекій дорозі
Завжди одиноко і сумно мені,
Вривається спогад в нестерпній тривозі
Щоб серце палало, щоб серце палало в юнацькім вогні.

Ти маревом будеш завжди, будеш завжди невідступно тривоги болем.
Твій блиск очей живе в мені,
Як в далині живуть вогні, що ти до них ідеш весь вік
Життя безмежно довгим полем, годинам загубивши лік.

Приходить до мене неждана і ждана
Кохана забута, у світі одна, —
А може, це мрія, тремка і незнана,
А може, це вічно, а може, це вічно зелена весна.

В длинной разлуке, в далёкой дороге
Всегда одиноко и грустно мне,
Врывается воспоминание в невыносимой тревоге
Чтобы сердце пылало, чтобы сердце пылало в юношеском огне.

Ты миражём будешь всегда, будешь всегда неотступно тревоги болью.
Твой блеск глаз живёт во мне,
Как в дали живут огни, к которым ты идёшь всю жизнь
Беспредельно длинным полем, часам потеряв счёт.

Приходит ко мне нежданная и жданная
Любимая забытая, в мире одна, —
А может, это мечта, трепетная и неведомая,
А может, это вечно, а может, это вечно зелёная весна.

Скоро вечір...
Одинокий лист, гнаний вітром, пролітає повз мене.
Він більше сюди не повернеться.
Не повернусь, мабуть, і я, бо навіщо?
Моє кохання — як той жовтий лист.
Він може впасти тільки до твоїх ніг...

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшла в саду
Для тебе, для тебе я.

А, може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Та знай, я щастя своє тут
Лишила, лишила я.

Можливо, завтра ти пройдеш біля місця наших зустрічей.
Можливо, побачиш мій останній дарунок нашому коханню.
І якщо вітер не розвіє ті квіти,
Не чіпай їх — вони мертві.
Нехай вони лежать,
Викликаючи хвилинки суму у закоханих, що проходять поруч...

Не знаю я, чи знов сюди прийду,
Та залишаю замість себе
Ті квіти, що знайшла в саду
Для тебе, для тебе я.

А може, завтра ти пройдеш ось тут,
Де вітер пелюстки колише.
Та знай, я щастя своє тут
Лишила, лишила я.

Скоро вечер...
Одинокий лист, гонимый ветром, пролетает мимо меня.
Он большее сюда не вернётся.
Не вернусь, наверное, и я, ведь зачем?
Моя любовь — как тот жёлтый лист.
Он может упасть только к твоим ногам...

Не знаю я, приду ли сюда снова,
Но оставляю вместо себя
Те цветы, которые нашла в саду
Для тебя, для тебя я.

А может, завтра ты пройдёшь вот здесь,
Где ветер лепестки колышет.
И знай, я счастье своё здесь
Оставила, оставила я.

Возможно, завтра ты пройдёшь возле места наших встреч.
Возможно, увидишь мой последний дар нашей любви.
И если ветер не развеет те цветы,
Не трогай их — они мёртвые.
Пусть они лежат,
Вызывая минутки грусти у влюблённых, которые проходят рядом...

Не знаю я, приду ли сюда снова,
Но оставляю вместо себя
Те цветы, которые нашла в саду
Для тебя, для тебя я.

А может, завтра ты пройдёшь вот здесь,
Где ветер лепестки колышет.
И знай, я счастье своё здесь
Оставила, оставила я.

Як почали нас музики до танцю просити, —
Поставали ми у коло — нас не зупинити!
Лиш одна дівчина гарна з нами не танцює,
Всі її у коло кличуть, а вона й не чує.

Скрипка нас у танець кличе
Золотими голосами.
Ой дівчино-чарівнице,
Чом ти не танцюєш з нами?

А та скрипка красно грає,
Солов’їний голос має...
Жваві, хлопче, в тебе пальці,
Запроси мене до танцю!

І вже наші музиканти без одного грають,
Бо своєму скрипалеві весілля справляють.
Знову танці, знову танці, й знову біля хати,
Стала друга дівчинонька, не йде танцювати.

А сопілка в танець кличе
Золотими голосами.
Ой дівчино-чарівнице,
Чом ти не танцюєш з нами?

Та сопілка красно грає,
Солов’їний голос має...
Жваві, хлопче, в тебе пальці,
Запроси мене до танцю!

А чому-то музикантів залишилось мало?
Бо вже скрипку та й сопілку весілля забрало.
Вже лиш тільки цимбалистий струнами туркоче
І танцюють всі дівчата, лиш одна не хоче.

А цимбали в танець кличуть
Золотими голосами.
Ой дівчино-чарівнице,
Чом ти не танцюєш з нами?

Ці цимбали красно грають,
Солов’їний голос мають...
Жваві, хлопче, в тебе пальці,
Запроси мене до танцю.

Как стали нас музыканты на танец звать, —
Повставали мы в круг — нас не остановить!
Лишь одна хорошенькая девушка с нами не танцует,
Все её в круг зовут, а она и не слышит.

Скрипка нас зовёт на танец
Золотыми голосами.
Ой девушка-волшебница,
Почему ты не танцуешь с нами?

А та скрипка красиво играет,
Соловьиный голос имеет...
Живые, парень, у тебя пальцы,
Пригласи меня на танец!

И уже наши музыканты без одного играют,
Ведь своему скрипачу свадьбу справляют.
Снова танцы, снова танцы, и снова возле дома,
Встала вторая девушка, не идёт танцевать.

А свирель зовёт на танец
Золотыми голосами.
Ой девушка-волшебница,
Почему ты не танцуешь с нами?

Та свирель красиво играет,
Соловьиный голос имеет...
Живые, парень, у тебя пальцы,
Пригласи меня на танец!

А почему-то музыкантов осталось мало?
Ведь уже скрипку и свирель свадьба забрала.
Уже лишь только цимбалист струнами туркочет
И танцуют все девчата, лишь одна не хочет.

А цимбалы зовут на танец
Золотыми голосами.
Ой девушка-волшебница,
Почему ты не танцуешь с нами?

Эти цимбалы красиво играют,
Соловьиный голос имеют...
Живые, парень, у тебя пальцы,
Пригласи меня на танец.

Йдуть літа — то не біда,
Тільки іноді шкода,
Що в мереживі доріг
Я знайти тебе не зміг.

Запроси мене у сни свої,
В ті, що досі не збулись.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що збудуться колись.

Запроси мене у сни свої,
Хоч на мить та запроси.
Запроси мене у сни свої,
Тугу в серці погаси.

Сніг на скронях — не печаль.
Та не раз проймає жаль,
Що я в плині днів не зміг
Розтопить між нами сніг.

Запроси мене у сни свої,
В ті, що досі не збулись.
Запроси мене у сни свої,
В ті, що збудуться колись.

Запроси мене у сни свої,
Хоч на мить та запроси.
Запроси мене у сни свої,
Тугу в серці погаси.

Идут года — это не беда,
Только иногда жалко,
Что в кружеве дорог
Я найти тебя не смог.

Пригласи меня в сны свои,
В те, что до сих пор не сбылись.
Пригласи меня в сны свои,
В те, что сбудутся когда-то.

Пригласи меня в сны свои,
Хоть на миг но пригласи.
Пригласи меня в сны свои,
Печаль в сердце погаси.

Снег на висках — не печаль.
И не раз пронимает жаль,
Что я в течении дней не смог
Растопить меж нами снег.

Пригласи меня в сны свои,
В те, что до сих пор не сбылись.
Пригласи меня в сны свои,
В те, что сбудутся когда-то.

Пригласи меня в сны свои,
Хоть на миг но пригласи.
Пригласи меня в сны свои,
Печаль в сердце погаси.

На ставку Зелене Око
Воду п’є зелений кінь,
Від коня лягла широко
На траву зелена тінь.
А в тій тіні неугавно,
Заховавшись у траві,
Хтось так весело і славно
Виграває на трубі.
Заховавшись у траві,
Хтось так весело і славно
Виграває на трубі.

Із трави зелені звуки,
Як пташки, летять у світ.
І свої зелені руки
Вітровий протяг услід.
Скрізь зелене все, зелене,
Бо зелений час настав!
Навіть гратися «в зелене»
Діти вибігли на став.
Бо зелений час настав!
Навіть гратися «в зелене»
Діти вибігли на став.

На пруду Зелёный Глаз
Воду пьёт зелёный конь,
От коня легла широко
На траву зелёная тень.
А в той тени не смолкая,
Спрятавшись в траве,
Кто-то весело и славно
Играет на трубе.
Спрятавшись в траве,
Кто-то весело и славно
Играет на трубе.

Из травы зелёные звуки,
Как птички, летят в мир.
И свои зелёные руки
Ветренный протянул вслед.
Всюду зелёное всё, зелёное,
Ведь зелёное время настало!
Даже играться «в зелёное»
Дети выбежали к пруду.
Ведь зелёное время настало!
Даже играться «в зелёное»
Дети выбежали к пруду.

Зовуть дороги, шляхи нас кличуть,
Щоб відкривати казки на землі.
І з нами завжди — вітер в обличчя,
Краса незнана десь у далі.

Приспів:

А над усім гуде,
В неспокій нас веде
Зелений дзвін —
Весни тривога!
Зелений дзвін —
Весни дорога!
Зелений дзвін —
У всьому!
Іди за ним
Із дому!

До таємниці доріг далеких
Нас обрій вабить знов навесні,
І кілометри, немов лелеки,
Ключами линуть у наші дні.

Приспів.

Зовут дороги, пути нас зовут,
Чтобы открывать сказки на земле.
И с нами всегда — ветер в лицо,
Красота неведомая где-то в дали.

Припев:

А над всем гудит,
В беспокойство нас ведёт
Зеленый звон —
Весны тревога!
Зеленый звон —
Весны дорога!
Зеленый звон —
Во всём!
Иди за ним
Из дома!

К тайне дорог далёких
Нас горизонт влечёт снова весной,
И километры, словно аисты,
Ключами стремятся в наши дни.

Припев.

Ніч зимову іскристу закликаю, зову,
Щоби казка сьогодні нам збулась наяву:
Принеси мені чарів, я прошу, принеси,
В сніговому серпанку, в мерехтінні краси.

Приспів:

Ти мене задивуєш, зачаруєш мене,
Як снігуронька чудом голубим промайне,
Як снігуронька прийде, чи любов це моя
У кружлянні сніжинок, мов зоря, засія.

Буду тебе я звати, щоб нікуди не йшла,
Буду я думку гадати — чи насправді була,
А чи, може, майнула, усміхнулась мені —
І не буде здаватись, що це в казці, у сні...

Приспів.

Ночь зимнюю искристую призываю, зову,
Чтобы сказка сегодня нам сбылась наяву:
Принеси мне чар, я прошу, принеси,
В снежной пелене, в мерцании красоты.

Припев:

Ты меня удивишь, зачаруешь меня,
Как снегурочка чудом голубым промелькнёт,
Как снегурочка придёт, любовь ли это моя
В кружении снежинок, будто звезда, засияет.

Буду тебя я звать, чтобы никуда не шла,
Буду думу я думать — на самом деле была ли,
А, может, мелькнула, улыбнулась мне —
И не будет казаться, что это в сказке, во сне...

Припев.

Завтра їду на Вкраїну,
Яку покинув так давно.
Цілую, ставши на коліна,
Своє полкове знамено.

Усе, що разом пережито,
В походах вистраждано, — все,
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе.
Я знаю, інший гордовито
Прапороносець понесе.

Звитягу нашу, наші болі,
Загиблих друзів імена
Читаю на шовковім полі
Свого ясного знамена.

Дивлюсь на нього я востаннє
У нез’ясованій журбі.
Всю кров мою, усі скитання
Воно зібрало у собі.
Всю кров мою, усі скитання
Воно зібрало у собі.

Завтра еду на Украину,
Которую покинул так давно.
Целую, став на колена,
Своё полковое знамя.

Всё, что вместе пережито,
В походах выстрадано, — всё,
Я знаю, другой гордо
Знаменосец понесёт.
Я знаю, другой гордо
Знаменосец понесёт.

Победу нашу, наши боли,
Погибших друзей имена
Читаю на шёлковом поле
Своего ясного знамени.

Смотрю на него я в последний раз
С не объяснимой печалью.
Всю кровь мою, все скитания
Оно собрало в себе.
Всю кровь мою, все скитания
Оно собрало в себе.

Із якої казки ти прийшла до мене
Й навкруги збудила провесінь зелену?
Із якої казки, із якого дива
Ти, немов жар-птиця, в сон мій прилетіла?

Приспів:

Золотоволоско — ти моя печаль,
Бо твоє волосся — золотий ручай,
Бо твоє волосся я забуть не зміг, —
Дай мені втопитись в хвилях золотих.

Як захмарить небо у осінні дні,
То весняним сонцем світиш ти мені,
Та за сонце більше в тебе ясноти, —
Як зуміла з казки ти сюди прийти?

Приспів.

Из какой сказки ты пришла ко мне
И вокруг пробудила раннюю весну зелёную?
Из какой сказки, из какого чуда
Ты, словно жар-птица, в сон мой прилетела?

Припев:

Золотоволоска — ты моя печаль,
Ведь твои волосы — золотой ручей,
Ведь твои волосы я забыть не смог, —
Дай мне утопиться в волнах золотых.

Как затянет тучами небо в осенние дни,
То весенним солнцем светишь ты мне,
Но при солнце больше в тебе ясности, —
Как сумела из сказки ты сюда прийти?

Припев.

(версія Назарія Яремчука)
Із якої казки ти прийшла до мене
Й навкруги збудила провесінь зелену?
Із якої казки, із якого дива
Ти, немов жар-птиця, в сон мій прилетіла?

Приспів:

Золотоволоско — ти весняний день,
Бо в очах у тебе сонце молоде.
Золоте волосся — буйні ручаї,
І повік не вийти вже із них мені.

В серці у моєму золотиста повінь
Від отого щастя першої любові.
І коли заходить сонце полум’яне,
Світло так навколо від очей коханих твоїх.

Приспів.

(версия Назария Яремчука)
Из какой сказки ты пришла ко мне
И вокруг пробудила раннюю весну зелёную?
Из какой сказки, из какого чуда
Ты, словно жар-птица, в сон мой прилетела?

Припев:

Золотоволоска — ты весенний день,
Ведь в глазах у тебя солнце молодое.
Золотые волосы — буйные ручьи,
И уже во веки мне из них не выйти.

В сердце в моём золотистое наводнение
От того счастья первой любви.
И если заходит солнце пламенное,
Светло так вокруг от глаз любимых твоих.

Припев.

Автобус їде трасою нічною,
І вечір зоряний рікою
У вікно тече.
Мою сусідку незнайому
Змагає сон, долає втома, —
Вона кладе свою голівку на моє плече.

І мчить автобус, спить дівчина,
Та серце слухає, мовчить.
Вона всміхається дитинно —
Щасливий знак у мене на плечі.

Мені здається, мріється, що з нею
Іду, мов з долею своєю,
За часом золотим.
А на зупинці вона встала,
Взяла валізку і сказала:
«До побачення», і зникла в мареві яснім.

І мчить автобус без дівчини,
А моє серце не мовчить.
Я чую подих її плинних
щасливих мрій у мене на душі.

На тій зупинці я буваю часто
І визираю свого щастя цвіт.
Якщо вже там його немає —
Я переверну й обшукаю,
Я переверну й обшукаю
Весь блакитний світ.

І мчить автобус без дівчини,
А моє серце не мовчить.
Я чую подих її плинних
Щасливих мрій у мене на душі.

Автобус едет трассою ночной,
И вечер звёздною рекой
В окно течёт.
Мою соседку незнакомую
Побеждает сон, одолевает усталость, —
Она кладет свою головку на моё плечо.

И мчит автобус, спит девушка,
А сердце слушает, молчит.
Она улыбается по-детски —
Счастливый знак у меня на плече.

Мне кажется, мечтается, что с ней
Иду, будто с судьбой своей,
По времени золотому.
А на остановке она встала,
Взяла чемоданчик и сказала:
«До свидания», и исчезла в мареве ясном.

И мчит автобус без девушки,
А моё сердце не молчит.
Я слышу дыхание её текучих
Счастливых мечтаний у меня в душе.

На той остановке я бываю часто
И выглядываю своё счастья цвет.
Если уже там его нет —
Я переверну и обыщу,
Я переверну и обыщу
Весь голубой мир.

И мчит автобус без девушки,
А моё сердце не молчит.
Я слышу дыхание её текучих
Счастливых мечтаний у меня в душе.

Зустрічайте мене, я — ваш брат,
Зустрічайте мене, я — ваш друг.
З вами всім я ділитися рад,
Спільний лан оре спільний наш плуг.
Прокладаємо ми борозну,
Засіваємо щастя зерном,
Нашу добру, щедротну весну
Зігріваєм братерства теплом.

Приспів:

Я іду від людей до людей,
Від народу я іду до народу
І несу почуття молоде,
Оповите у сонячну вроду.

Зустрічайте мене, я — ваш син,
Ваш боєць, ваш незмінний сурмач,
Гордий тим, що в житті не один,
Що душею і тілом я ваш!
Всім нам рідно лунають слова,
Коли ленінський вкладено зміст,
В дружбі сила є, вічно жива, —
Богатирський окрилений зміст.

Приспів.

Встречайте меня, я — ваш брат,
Встречайте меня, я — ваш друг.
С вами всем я делиться рад,
Общее поле вспахивает общий наш плуг.
Прокладываем мы борозду,
Засеваем счастья зерном,
Нашу добрую, щедрую весну
Согреваем братства теплом.

Припев:

Я иду от людей к людям,
От народа я иду к народу
И несу чувство молодое,
Обвитое в солнечную красу.

Встречайте меня, я — ваш сын,
Ваш боец, ваш неизменный трубач,
Гордый тем, что в жизни не один,
Что душою и телом я ваш!
Всем нам по-родному раздаются слова,
Когда ленинский вложено смысл,
В дружбе сила, вечно живая, —
Богатырский окрыленный смысл.

Припев.

Що в гаю стоїть калина приморожена:
Сік червоний став солодким — був гірким.
Це й мені таке кохання наворожене,
Що я маю на мороз піти із ним.

Приспів:

Ой моя дивна доле,
Це не сльози, не болі,
Не благання дівочі,
Не дівочі жалі:
Просто знаю, що маю
Розцвісти серед гаю,
Червоніть на морозі,
А не гіркнуть в теплі.

Білим снігом всі стежини запорошені,
Там калина необламана, густа.
Це й мені мороз і сонце наворожені —
Хай примерзнуть неціловані уста.

Приспів.

Ой же ти, моя любове наворожена,
Виростаєм серед гаю ти і я.
Милий знає: я калина приморожена,
Я солодка і гірка — навік твоя.

Что в роще стоит калина примороженная:
Сок красный стал сладким — был горьким.
Это и мне такая любовь наворожена,
Что я должен на мороз пойти за ней.

Припев:

Ой моя странная судьба,
Это не слезы, не боли,
Не мольбы девичьи,
Не девичьи сожаления:
Просто знаю, что должен
Расцвести среди рощи,
Багроветь на морозе,
А не горкнуть в тепле.

Белым снегом все тропинки запорошены,
Там калина не обломанная, густая.
Это и мне мороз и солнце наворожены —
Пусть примёрзнут не целованные уста.

Припев.

Ой же ты, моя любовь навороженная,
Вырастаем среди рощи ты и я.
Милый знает: я калина примороженная,
Я сладкая и горькая — навеки твоя.

Як ішов селом я
В літнє надвечір’я,
Вітер капелюха
Звіяв на подвір’я,
Мого капелюха
Покотив подвір’ям.

Дівчина із хати
Вздріла і метнулась, —
Дала капелюха
Й весело всміхнулась,
Дала капелюха
І мені всміхнулась.

Йду сьогодні знову —
Вітру вже немає,
Свого капелюха
Сам туди кидаю.
Свого капелюха
Сам туди кидаю.

Вітру вже немає —
В серці завірюха,
Дівчини не видно —
Йду за капелюхом,
Йду усім курям на сміх
Сам за капелюхом.

Раз шёл селом я
В летнее предвечерье,
Ветер шляпу
Сдул во двор,
Мою шляпу
Покатил двором.

Девушка из дома
Увидела и метнулась, —
Дала шляпу
И весело улыбнулась,
Дала шляпу
И мне улыбнулась.

Иду сегодня снова —
Ветра уже нет,
Свою шляпу
Сам туда бросаю.
Свою шляпу
Сам туда бросаю.

Ветра уже нет —
В сердце метель,
Девушки не видно —
Иду за шляпой,
Иду всем курам на смех
Сам за шляпой.

Як стріла до видноколу, час у даль летить,
Сипле вересень додолу барви верховіть.
І сьогодні, як колись, ти дав мені кленове листя,
У руках приніс, як пломінь, про далеку осінь спомин, спомин...

Приспів:

Не згаси вогонь
Холодом долонь!
Спалах листя у волосся
Я вплету, щоб все збулося.
Не згаси вогонь
Холодом долонь!

Як осінні акварелі вибілить зима,
Долетить віолончелі музика сумна.
Хай лютують сніговії, та завжди мене зігріє
Той жаркий кленовий пломінь,
Що ти дав мені на спомин.

Приспів.

А зима співа недовго — в мареві доріг,
І від листя золотого запалає сніг.
Запалає сніг — і весна, як любов моя, воскресне
Принесе травнева повінь лист кленовий — давній спомин.

Приспів.

Как стрела за горизонт, время в даль летит,
Осыпает сентябрь наземь краски верхушек деревьев.
И сегодня, как когда-то, ты дал мне кленовую листву,
В руках принёс, как пламень, о далекой осени воспоминание, воспоминание...

Припев:

Не загаси огонь
Холодом ладоней!
Вспышку листвы в волосы
Я вплету, чтобы всё сбылось.
Не загаси огонь
Холодом ладоней!

Как осенние акварели выбелит зима,
Долетит виолончели музыка печальная.
Пусть свирепствуют снеговеи, но всегда меня согреет
Тот жаркий кленовый пламень,
Что ты дал мне на воспоминание.

Припев.

А зима поёт недолго — в мираже дорог,
И от листвы золотой запылает снег.
Запылает снег — и весна, как любовь моя, воскреснет
Принесет майское наводнение лист кленовый — давнее воспоминание.

Припев.

З’явись мені. Для тебе квітнуть весни.
Ну хоч приснись мені, хай марно плаче тихий дощ,
Бо засвітились райдуг перевесла.
Хай марно плаче тихий дощ...

Приспів:

За літа минулі залітає спогад,
За літа майбутні залітає мрія.
Коли я думаю про тебе,
Всі барви знов дарує небо,
Коли я думаю про тебе...

З’явись мені із довгого мовчання.
Ну хоч прийди у сні —
Хай сонце сіло вдалині,
Але омиє завтрашнє світання...
Хай сонце сіло вдалині...

Приспів.

Явись мне. Для тебя цветут вёсны.
Ну хотя бы приснись мне, пусть напрасно плачет тихий дождь,
Ведь засветились радуг коромысла.
Пусть напрасно плачет тихий дождь...

Припев:

О годах минувших залетает воспоминание,
О годах будущих залетает мечта.
Когда я думаю о тебе,
Все краски снова дарит небо,
Когда я думаю о тебе...

Явись мне из долгого молчания.
Ну хотя бы приди во сне —
Пусть солнце село вдали,
Но омоет завтрашний рассвет...
Пусть солнце село вдали...

Припев.

Де джерело кришталеве б’є,
В синіх горах дивне місце є.
Там юний вітер юність відродив,
В колисанці гойдається своїй.

Цілу ніч я з вітром колихався,
Він зі мною аж до хмар злітав.
Я йому казки розповідав,
Він мені свої пісні співав.

На світанку босий я іду
І додому стежки не знайду.
Мене мій вітер в полі переймав
І на прощання ніжно обіймав.

Цілий день із вітром ми прощались,
Поки темний вечір не настав.
Я йому казки розповідав,
Він мені свої пісні співав.

Где источник хрустальный бьёт,
В синих горах чудесное место есть.
Там юный ветер юность возродил,
В колыбели качается своей.

Целую ночь я с ветром колыхался,
Он со мною аж до туч взлетал.
Я ему сказки рассказывал,
Он мне свои песни пел.

На рассвете босым я иду
И домой тропинки не найду.
Меня мой ветер в поле перенял
И на прощание нежно обнимал.

Целый день с ветром мы прощались,
Пока тёмный вечер не настал.
Я ему сказки рассказывал,
Он мне свои песни пел.

Ти спи, любий сину, в щасливому сні,
Довкола нас тиша і місяць в вікні.
Торкається шибок лиш сяєво зір,
Шумить десь далеко смарагдовий бір.

А...

Й від озера лине поклін комиша...
Тебе покриває мій зір і душа.
Хай ніч, любий сину, снує срібний шовк.
Ти спи — на сторожі безмежна любов.

Ты спи, дорогой сын, в счастливом сне,
Вокруг нас тишина и месяц в окне.
Касается оконных стёкол лишь сияние звёзд,
Шумит где-то далеко изумрудный бор.

А...

И от озера веет поклон камыша...
Тебя укрывает мой взгляд и душа.
Пусть ночь, дорогой сын, снует серебряный шёлк.
Ты спи — на страже безграничная любовь.

Вітер вже нахмурив чорні брови,
Сад затих до ранку, присмирнів.
Під крилом блакитної любові
Спи, дитя, в діброві снів.

Приспів:

Люлі, ластівко, люлі, радосте,
Срібний мій дзвіночку.
Хай твоя весна і в житті, і в снах
Продзвенить струмочком.

Всюди спокій, радіо замовкло,
Птиці снять про небо у гнізді.
Зорі вкрили сяйвом, наче шовком,
Золоту твою постіль.

Приспів.

Ветер уже нахмурил чёрные брови,
Сад затих до утра, присмирел.
Под крылом голубой любви
Спи, дитя, в дубраве снов.

Припев:

Люли, ласточка, люли, радость,
Серебряный мой колокольчик.
Пусть твоя весна и в жизни, и в снах
Прозвенит ручейком.

Всюду покой, радио замолкло,
Птицы смотрят сны о небе в гнезде.
Звёзды укрыли сиянием, будто шёлком,
Золотую твою постель.

Припев.

Червоні снігурі
Стрибають по дворі.
В задумі чорний крук
Присів на білий сук.

Приспів:

Пташки кольорові у зимоньки-зими...
Рівнесенько вгору клубочаться дими.

Синиці голубі
Співають на вербі.
Шукає омелюх
На морозець кожух.

Приспів.

А горобець-дивак
Вдягнув зелений фрак...
Зелений, то й дарма! —
Бо сірих фарб нема.

Приспів.

Красные снегири
Прыгают по двору.
В задумчивости чёрный ворон
Присел на белый сук.

Припев:

Птички разноцветные у зимушки-зимы...
Ровненько вверх клубятся дымы.

Синицы голубые
Поют на вербе.
Ищет свиристель
На морозы кожух.

Припев.

А воробей-чудак
Одел зелёный фрак...
Зелёный, то и зря! —
Ведь серых красок нет.

Припев.

Як почую твій голос в своїх думках,
Моє серце в небо лине, наче срібний птах,
І несе мене у південний край,
Де пливуть в імлі білі кораблі.

Приспів:

Кораблі, кораблі в золотистій імлі,
Ви у долю мою, як в легенду ввійшли.
Ви повік принесли у кохання і сни
Дивний клекіт весни, кораблі.

На морськім узбережжі, гулкім, сія твоя постать —
Синій профіль... І без тебе я, і без тебе я —
Корабель із мрій, що наснивсь давно,
Колихавсь між хвиль і пірнув на дно.

Приспів.

Как услышу твой голос в своих мыслях,
Моё сердце в небо стремится, будто серебряная птица,
И несёт меня в южный край,
Где плывут во мгле белые корабли.

Припев:

Корабли, корабли в золотистой мгле,
Вы в судьбу мою, как в легенду вошли.
Вы во веки веков принесли в любовь и сны
Странный клекот весны, корабли.

На морском побережье, гулком, сияет твоя фигура —
Синий профиль... И без тебя я, и без тебя я —
Корабль из мечтаний, который приснился давно,
Колыхался по волнам и нырнул на дно.

Припев.

Приїздіть, просим ласкаво, гея-гей!
Друзі з Києва, Полтави, гея-гей!
Край зелений, його люди —
Всі чекають з сонцем в грудях
На гостей!

Приспів:

У нас зелені буки
Звели до сонця руки.
Ми — Довбуша онуки,
Й за неньку стала нам весна.
Гей-гей, за сині гори,
Гей-гей, понад простори
Лети у світ широкий,
До друзів, пісне голосна!

Приїздіть з Москви, Рязані, гея-гей!
Друзі дорогі, кохані, гея-гей!
Край зелений, його люди —
Всі чекають з сонцем в грудях
На гостей!

Приспів.

В наших горах спів лунає, гея-гей!
То щасливе серце грає, гея-гей!
Дзвінким хором стоголосим
Щиру пісню ми підносим
Для гостей!

Приспів.

Приезжайте, просим ласково, эя-эй!
Друзья из Киева, Полтавы, эя-эй!
Край зелёный, его люди —
Все ждут с солнцем в грудях
Гостей!

Припев:

У нас зелёные буки
Подняли к солнцу руки.
Мы — Довбуша внуки,
За мамку стала нам весна.
Эй-эй, за синие горы,
Эй-эй, над просторами
Лети в свет широкий,
К друзьям, песня громкая!

Приезжайте из Москвы, Рязани, эя-эй!
Друзья дорогие, любимые, эя-эй!
Край зелёный, его люди —
Все ждут с солнцем в грудях
Гостей!

Припев.

В наших горах пение раздается, эя-эй!
Это счастливое сердце играет, эя-эй!
Звонким хором стоголосым
Искреннюю песню мы подносим
Гостям!

Припев.

Осіння грозо остання,
Спали ті забуті стерні,
Як спогад, що не поверне,
Як спогад про кохання.

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, жоржинному літі,
Спогад, грозо, спали!

Незваною жінка з дзвінкими очима
Приходить з далекого літа.
Земна і жагуча, та тільки незрима,
Як тайна, від мене закрита.

Приходить до мене з глибокого серпня
В печальній і тихій задумі.
Чекання холодними росами терпне
В жоржиновому пізньому сумі.

Бентежно і гостро вриваються в спогад
Цілунків її блискавиці.
Чекання не гасне під небом тривоги,
Не гасне, як спалах зірниці.

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти,
В осінньому літі, в жоржинному літі —
Спогад, грозо, спали!
Спали! Спали!

Осенняя гроза последняя,
Сожги те забытые стерни,
Как воспоминание, которое не возвратится,
Как воспоминание о любви.

О нас в далёком лете,
Счастливых, будто дети,
В осеннем лете, георгинном лете,
Воспоминание, гроза, сожги!

Незваной женщина с звонкими глазами
Приходит из далёкого лета.
Земная и страстная, но только незримая,
Как тайна, от меня закрытая.

Приходит ко мне из далёкого августа
В печальной и тихой задумчивости.
Ожидание холодными росами немеет
В георгинной поздней печали.

Тревожно и остро врываются в воспоминание
Поцелуев её молнии.
Ожидание не гаснет под небом тревоги,
Не гаснет, как вспышка зарницы.

О нас в далёком лете,
Счастливых, будто дети,
В осеннем лете, в георгинном лете —
Воспоминание, гроза, сожги!
Сожги! Сожги!

Поглянь, усе навколо зацвіло:
Ясна вода і сонце золоте.
Цвітуть гаї, цвіте густе зело,
Чому ж любов так довго не цвіте?
Так довго...

В ріку перероста дзвінкий ручай,
Журбою розквіта гірка печаль.
А ранок сонцем кожен день цвіте для нас,
І лиш любов цвіте один-єдиний раз...

Стрімка ріка загубиться в морях,
Журбу розвіють радощі весни.
Минеться все, але любов моя
Не зронить цвіту навіть восени.
Не зронить!

В ріку перероста дзвінкий ручай,
Журбою розквіта гірка печаль.
А ранок сонцем кожен день цвіте для нас,
І лиш любов цвіте один-єдиний раз...

Взгляни, всё вокруг зацвело:
Ясная вода и солнце золотое.
Цветут рощи, цветут густые колоса,
Почему же любовь так долго не цветёт?
Так долго...

В реку перерастает звонкий ручей,
Печалью расцветает горькая печаль.
А утро солнцем каждый день цветёт для нас,
И лишь любовь цветёт один-единый раз...

Стремительная река потеряется в морях,
Печаль развеют радости весны.
Пройдёт всё, но любовь моя
Не потеряет цветения даже осенью.
Не потеряет!

В реку перерастает звонкий ручей,
Печалью расцветает горькая печаль.
А утро солнцем каждый день цветёт для нас,
И лишь любовь цветёт один-единый раз...

Привіт дорогам в ріднім краю
Й небу, що кличе нас в зореліт,
Шелесту лісу, шепоту моря,
Людям і птахам — щирий привіт.

Приспів:

Груди відкриті, очі в блакиті,
Звуків у серці — цілий океан, —
Всі вони, наче ягоди з грона,
Линуть весільно на мій нотний стан.

Я — мандрівний музика, друзі,
Славлю кохання, сонце, весну.
І чи я в щасті, і чи я в тузі,
З струн моїх лине спів вдалину.

Приспів.

Привет дорогам в родном крае
И небу, которое зовёт нас в космолёт,
Шелесту леса, шепоту моря,
Людям и птицам — искренний привет.

Припев:

Грудь открыта, глаза в синеве,
Звуков в сердце — целый океан, —
Все они, будто ягоды с грозди,
Ложатся весело на мой нотный стан.

Я — странствующий музыкант, друзья,
Прославляю любовь, солнце, весну.
В счастье ли я, в тоске ли я,
Со струн моих раздаётся пение вдаль.

Припев.

Я піду в далекі гори
У вечірнюю годину
І попрошу вітра зворів,
Щоб не спав, не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
У широкі полонини
І приніс до ранку квіти,
Що так люблять очі сині.

Приспів:

Мила моя, люба моя,
Квіте ясен цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу в устах цілунки,
Радісні пісні,
А в руках несу я ласку
Й квіти весняні.

Якщо ж вітер полетіти
В полонини не захоче,
Все одно знайду я квіти,
Що так люблять сині очі.
Перейду я бистрі ріки
І піднімусь аж за хмари,
І шляхи мені покажуть
Твоя врода, твої чари.

Приспів.

Я пойду в далёкие горы
В вечернее время
И попрошу ветра яров,
Чтобы не спал, не спал к дню.
Чтобы летел на вольных крыльях
В широкие долины
И принёс к утру цветы,
Что так любят глаза синие.

Припев:

Милая моя, любимая моя,
Цветёт ясный цвет,
Я несу в глазах к тебе
Весь голубой мир.
Я несу в устах поцелуи,
Радостные песни,
А в руках несу я ласку
И цветы весенние.

Если же ветер полететь
В долины не захочет,
Всё равно найду я цветы,
Что так любят синие глаза.
Перейду я быстрые реки
И поднимусь аж за тучи,
И пути мне покажут
Твоя краса, твои чары.

Припев.

Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.
І де б не був ти, пісня стане
Повік подругою тобі:
У радості осяє ніжно,
Розрадить в горі і журбі.

Приспів:

Від пісні квітнуть у житті
Троянди білі і рожеві,
І мрії про красу й любов,
Як сонечко в ясному небі.
Як сонечко в ясному небі.

І ти згадаєш світлу юність
Серед Карпатських синіх гір,
І буде вічна наша дружба,
Мов сяйво вечорових зір.
Коли поїдеш, любий друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою мою пісню —
Я в неї щастя наспівав.

Приспів.

Когда поедешь, дорогой друг,
Из края гор, шелковых трав,
Возьми с собою мою песню —
Я в неё счастья напел.
И где б ты не был, песня станет
Навек подругой тебе:
В радости озарит нежно,
Утешит в горе и печали.

Припев:

От песни цветут в жизни
Розы белые и розовые,
И мечты о красоте и любви,
Как солнышко в ясном небе.
Как солнышко в ясном небе.

И ты вспомнишь светлую юность
Среди Карпатских синих гор,
И будет вечной наша дружба,
Будто сияние вечерних звёзд.
Когда поедешь, дорогой друг,
Из края гор, шелковых трав,
Возьми с собою мою песню —
Я в неё счастья напел.

Припев.

Моя ти зоре, Карпатські гори
Стоять кругом, кругом,
А думи вільні, а думи хвильні
Витають десь понад Дніпром.

Сіріють доти чужі навпроти,
Нічого більш нема.
А там десь дома весна знайома
Зелені руки підійма.

Зі сходу вітер духмяних квітів
Довіяв аромат.
Чиє кохання, чиї зітхання
Донеслись вітром до Карпат?

Моя ти зоре, високі гори
Нас не розлучать, ні!
Як вірна поміч, зі мною поруч
Ідеш ти завжди на війні.

Моя ты звезда, Карпатские горы
Стоят вокруг, вокруг,
А думы вольные, а думы волнующие
Витают где-то над Днепром.

Сереют доты чужие напротив,
Ничего больше нет.
А там где-то дома весна знакомая
Зелёные руки поднимает.

С восхода ветер ароматных цветов
Навеял аромат.
Чья любовь, чьи вздохи
Донеслись ветром к Карпатам?

Моя ты звезда, высокие горы
Нас не разлучат, нет!
Как верная помощь, со мной рядом
Идёшь всегда ты на войне.

В морі я хотів печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано — море спить.

І мені його будити стало жаль —
Залишилася мені моя печаль.

Ополудні йду до моря і здаля
Бачу, що воно сміється, як маля.

І мені його смутити стало жаль —
Залишилася мені моя печаль.

Уночі до моря знову я прибіг,
А воно ридало біля ніг моїх.

І мені його самого стало жаль —
Залишилася мені моя печаль.

В море я хотел печаль свою утопить,
Я к морю вышел рано — море спит.

И мне его будить стало жаль —
Осталась мне моя печаль.

В полдень иду к морю издали
Вижу, что оно смеётся, как малыш.

И мне его печалить стало жаль —
Осталась мне моя печаль.

Ночью к морю снова я прибежал,
А оно рыдало возле ног моих.

И мне его самого стало жаль —
Осталась мне моя печаль.

Нам спокій, друже, тільки сниться,
Поглянь — крізь відстані і дні
Тачанка лине, наче птиця,
І наша юність на коні.

Нам спокій, друже, тільки сниться,
Поглянь — крізь хмари грозові
Там краснодонців мужні лиця —
Йде комсомол на смертний бій.

Приспів:

І нам в дорозі не спіткнутись,
Ще вище наш червоний стяг,
Вогонь священний революцій
Не одпалає у серцях!
Вогонь священний революцій
Горить у молодих серцях!

Нам спокій, друже, тільки сниться,
Поглянь же — днина золота.
Пшеничне поле колоситься,
Гагарін землю обліта.

Вітчизно, мій багряний квіте,
Твоя нас кличе далина.
Вже комунізму свіжий вітер
Тугі вітрила напина.

Приспів.

Нам покой, друг, только снится,
Взгляни — сквозь расстояния и дни
Тачанка летит, будто птица,
И наша юность на коне.

Нам покой, друг, только снится,
Взгляни — сквозь тучи грозовые
Там краснодонцев мужественные лица —
Идёт комсомол на смертный бой.

Припев:

И нам в дороге не споткнуться,
Ещё выше наше красное знамя,
Огонь священных революций
Не отгорит в сердцах!
Огонь священных революций
Горит в молодых сердцах!

Нам покой, друг, только снится,
Взгляни же — день золотой.
Пшеничное поле колосится,
Гагарин землю облетает.

Отчизна, мой багряный цвет,
Твоя зовёт нас даль.
Уже коммунизма свежий ветер
Тугие паруса наполняет.

Припев.

Наче зграї птиць, роки ідуть —
Я спішу за ними в дальню путь.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.
Хочу я повік струмком гірським
Злитись з морем пломінким.

Бо те море — диво на землі —
Колихає білі кораблі,
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.
В мужнім голосі його сія
Юність і любов моя.

Хочеться, аби морська блакить
Проливалась в серце кожну мить
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.
І щоб був щасливий кожен день
Для моїх дзвінких пісень.

Словно стаи птиц, года идут —
Я спешу за ними в дальний путь.
Хочу навеки я ручьём горным
Слиться с морем пламенным.
Хочу навеки я ручьём горным
Слиться с морем пламенным.

Ведь то море — чудо на земле —
Колышет белые корабли,
В мужественном голосе его сияет
Юность и любовь моя.
В мужественном голосе его сияет
Юность и любовь моя.

Хочется, чтобы морская синева
Проливалась в сердце каждый миг
И чтобы был счастливым каждый день
Для моих звонких песен.
И чтобы был счастливым каждый день
Для моих звонких песен.

О незване моє кохання,
Ти, можливо, — лиш юності спалах.
Бо приходиш крізь довге чекання,
Коли зовсім тебе не чекала...
Ні, не треба, не треба, не треба!
Обійди, я молю, стороною,
Як гроза віддаляється з неба,
Грім лишивши бриніти струною.

О незване моє кохання,
Ти неждане і ждане тривожно.
На світанок гірке сподівання,
Як чекати вже більше не можна.
Ні, не треба, не треба, не треба!
Усміхнись і сховайся за обрій,
Так як сонце втікає із неба
У осінній негоді недобрій.

О незване моє кохання,
Залишися довіку у мріях,
Бо задовго тривало чекання,
Щоб ти щастя принесло — не вірю!
Ні, не треба, не треба, не треба!
Недоспівана буде хай пісня —
І живе не відкрита для тебе
Одинока любов моя пізня!

О не званная моя любовь,
Ты, возможно, — лишь юности вспышка.
Ведь приходишь сквозь долгое ожидание,
Когда совсем тебя не ждала...
Нет, не надо, не надо, не надо!
Обойди, я молю, стороной,
Как гроза отдаляется с неба,
Гром оставив звенеть струной.

О не званная моя любовь,
Ты нежданная и жданная тревожно.
На рассвет горькая надежда,
Ждать уже больше нельзя.
Нет, не надо, не надо, не надо!
Улыбнись и спрячься за горизонт,
Так как солнце убегает с неба
В осеннем ненастье недобром.

О не званная моя любовь,
Останься навеки в мечтах,
Слишком долго длилось ожидание,
Чтобы ты счастье принесло — не верю!
Нет, не надо, не надо, не надо!
Недопетая будет пусть песня —
И живёт не открытая для тебя
Одинокая любовь моя поздняя!

В мріях я була завжди твоя,
В мріях ти завжди був мій,
Та часу течія, нестримна течія
Змела сліди тих мрій в душі моїй.

Приспів:

Зникло наше бути чи не бути,
Ген за гори з журавлями одпливло,
І тепер не знаю, як забути
Те, чого ніколи не було.

Щирий сміх торкався вуст твоїх,
Щирий сміх, як перший сніг,
Та днів нестримний біг, та днів нестримний біг
Змести повік не зміг той перший сніг.

Приспів.

В мріях я була завжди твоя,
В мріях ти повік був мій,
Та часу течія, нестримна течія
Лишила давній біль в душі моїй.

Приспів.

В мечтах я была всегда твоя,
В мечтах ты всегда был мой,
Но времени течение, неудержимое течение
Смела следы тех мечтаний в душе моей.

Припев:

Исчезло наше быть или не быть,
Аж за горы с журавлями отплыло,
И теперь не знаю, как забыть
То, чего никогда не было.

Искренний смех касался уст твоих,
Искренний смех, как первый снег,
Но дней неудержимый бег, но дней неудержимый бег
Смести навеки не смог тот первый снег.

Припев.

В мечтах я была всегда твоя,
В мечтах ты вовек был мой,
Но времени течение, неудержимое течение
Оставила давнюю боль в душе моей.

Припев.

А у тому місті, місті в падолисті
На асфальті зорі кленів зайнялись.
Знову твої очі, мов озера чисті,
Кличуть мене в юність, як було колись.

Приспів:

Знову осінь прийшла і туга щемка,
Знову мрія зове, знову прошу тебе —
Повернись! Повернись!
Знову пісня дзвенить і серце тремтить,
Знову жду — не діждусь,
Знову кличу тебе —
Озовись! Озовись!

А у тому місті, де тебе я втратив,
Йде бентежна осінь, як ішла колись,
І сади палають у багряній ватрі,
Кличуть нас у юність, як було колись.

Приспів.

А в том городе, городе в листопаде
На асфальте звёзды клёнов занялись.
Снова твои глаза, будто озёра чистые,
Зовут меня в юность, как было когда-то.

Припев:

Снова осень пришла и печаль щемящая,
Снова мечта зовёт, снова прошу тебя —
Возвратись! Возвратись!
Снова песня звенит и сердце дрожит,
Снова жду — не дождусь,
Снова кличу тебя —
Отзовись! Отзовись!

А в том городе, где тебя я утратил,
Идёт тревожная осень, как шла когда-то,
И сады пылают в багряной ватре,
Зовут нас в юность, как было когда-то.

Припев.

Ой зацвіла рожа в гаю,
Ой рожа та й рожа.
Любить тебе не гадаю,
Забути не можу.

Любить тебе не гадаю —
Ти не моя мила,
А шукати іншу любку
Вже мені не сила.

Кожну нічку темнесеньку
Лиш тебе я кликав
І у твої воротечка
Калини натикав.

І казав я тій калині,
Що ти мені люба
І до серця так пристала,
Як кора до дуба.

Ой зацвела рожа в роще,
Ой рожа да и рожа.
Любить тебя не думаю,
Забыть не могу.

Любить тебя не думаю —
Ты не моя милая,
А искать другую любку
Уже у меня нет сил.

Каждую ночку тёмненькую
Лишь тебя я звал
И в твои ворота
Калины натыкал.

И говорил я той калине,
Что ты мне дорога
И к сердцу так пристала,
Как кора к дубу.

Скажу тобі, поле, скажу вам, і ліс, і роса,
Не все ще зробив я, не все ще сказав,
Та знаю напевно — я твердо стою,
Тебе над усе я, Вітчизно, люблю.

Приспів:

І пісня — на повен голос,
І жити на повен зріст,
І день мій — квітучий колос.
Я — твій молодий комуніст.

Ти пісня і праця, і матері ніжна рука,
Ти голос сурми у червоних полках.
Крило лебедине, і шлях до зірок,
І з профілем рідним партійний квиток.

Приспів.

Була б ти щаслива, то буду щасливим і я,
Я тільки маленька кровинка твоя.
А треба пролитись — не згаюсь на мить,
Хай гордо твій стяг у віках майорить.

Приспів.

Скажу тебе, поле, скажу вам, и лес, и роса,
Не всё ещё сделал я, не всё ещё сказал,
И знаю точно — я твердо стою,
Тебя больше всего я, Отчизна, люблю.

Припев:

И песня — на полный голос,
И жить в полный рост,
И день мой — цветущий колос.
Я — твой молодой коммунист.

Ты песня и работа, и матери нежная рука,
Ты голос горна в красных полках.
Крыло лебединое, и путь к звёздам,
И с профилем родным партийный билет.

Припев.

Была бы ты счастлива, буду счастлив и я,
Я только маленькая кровинка твоя.
А надо пролиться — не колебнусь ни на миг,
Пусть гордо твоё знамя маячит в веках.

Припев.

Коли між нами не було нічого,
Коли нічого зовсім не було,
Ні ти, ні я не знали про кохання,
Її тривог, ні добра, ні зла.

Ні безнадії, ані сподівання
Не йшли до нас у спокійні дні.
Ні в наші тихі ночі, ні в наші тихі сни,
Коли між нами не було нічого.

Приспів:

Але ти ішов уже до мене,
Як нестримне повені кипіння,
Божевілля провесни зелене,
Радості незнаної видіння.

Коли між нами не було нічого,
Була несміла пісня в надвечір'ї,
Був силует блакитний, як тінь лісів в Загір'ї,
Коли між нами не було нічого.

Приспів.

Когда между нами не было ничего,
Когда ничего совсем не было,
Ни ты, ни я не знали о любви,
Её тревог, ни добра, ни зла.

Ни безнадежды, ни ожидания
Не шли к нам в спокойные дни.
Ни в наши тихие ночи, ни в наши тихие сны,
Когда между нами не было ничего.

Припев:

Но ты шёл уже ко мне,
Как неудержимое наводнения кипение,
Сумасшествие ранней весны зелёное,
Радости неведомой видение.

Когда между нами не было ничего,
Была несмелая песня в предвечерье,
Был силуэт голубой, как тень лесов в Загорье,
Когда между нами не было ничего.

Припев.

Перший сніг нагадає мені сивини памороззю,
Нагадає мені, що вплелася вона у волосся.
Відчиняє зима свої білі холодні ворота,
І немає від них, і не буде від них повороту.

Приспів:

Та настане година, і спогад розвіє печалі
І розквітне весна, коли пісня бринітиме далі.
І всміхнеться вона знов промінням блакитним до тебе,
Неосяжно високе і радісне юності небо.

Перший сніг — оповісник терпкої задуми і туги.
Перший сніг над усім. Та нема ще морозів і хуги.
Він розтане іще, не зав’ялить зеленого листу,
Тільки молодість він назавжди виряджає іскристу.

Приспів.

Первый снег напомнит мне изморозью седины,
Напомнит мне, что вплелась она в волосы.
Отворяет зима свои белые холодные ворота,
И нет от них, и не будет от них поворота.

Припев:

И настанет час, и воспоминание развеет печали
И расцветёт весна, если песня будет дальше звенеть.
И улыбнется она снова лучом голубым к тебе,
Необъятно высокое и радостное юности небо.

Первый снег — вестник тёрпкой задумчивости и тоски.
Первый снег над всем. Но нет ещё морозов и метели.
Он растает ещё, не завянут зелёные листья,
Только молодость он навсегда провожает искристую.

Припев.

Пролягла дорога від твоїх воріт
До моїх воріт, як струна.
То ж чому згубився твій самотній слід —
Знаєш ти одна, ти одна...

Приспів:

Зимна осінь ще той слід листям не накрила,
Бо до тебе навесні я повернусь, мила...
Твої руки я візьму знову в свої руки,
Й не розквітне поміж нас жовтий квіт розлуки.
Не ховай очей блакитний промінь,
Заспівай мені в останній раз.
Пісню ту візьму собі на спомин,
Пісня буде поміж нас.
Бо твій голос, бо твій голос — щедра повінь,
Я, мов колос, зелен колос, нею повен.
Жовтий лист спаде і виросте зелений,
А ти в пісні будеш завжди біля мене.

Як зійдуть сніги із гір потоками,
Ой глибокими, навесні,
Забринить дорога та не спокоєм
Вдалині мені, вдалині...

Приспів.

Пролегла дорога от твоих ворот
К моим воротам, как струна.
Почему потерялся твой одинокий след —
Знаешь ты одна, ты одна...

Припев:

Холодная осень ещё тот след листвой не накрыла,
Ведь к тебе весной вернусь я, милая...
Твои руки я возьму снова в свои руки,
И не расцветёт между нами жёлтый цвет разлуки.
Не прячь глаз голубой луч,
Запой мне в последний раз.
Песню ту возьму себе на воспоминание,
Песня будет между нами.
Ведь твой голос, ведь твой голос — щедрое наводнение,
Я, будто колос, зелёный колос, ею полон.
Жёлтый лист опадёт и вырастет зелёный,
А ты в песне будешь всегда возле меня.

Как сойдут снега с гор потоками,
Ой глубокими, весной,
Зазвенит дорога и не покоем
Вдалеке мне, вдалеке...

Припев.

Бачу тебе я в хвилі морській.
Бачу тебе я в хмарі легкій.
Бачу тебе я в срібній росі.
Бачу тебе я в першій грозі.

Ти підносишся деревом сил.
Ти підносишся променем цим.
Ти підносишся колосом з нив.
Ти підносишся дивом всіх див.

Чую тебе я в пісні риданні.
Чую тебе я в скрипці благанні.
Чую тебе, як печаль забринить.
Чую тебе, лиш тебе, кожну мить.

Вірю тобі я завжди і нині.
Вірю тобі, як сонцю і днині.
Вірю тобі, бо без віри не жить.
Вірю тобі, лиш тобі, кожну мить.

Вижу тебя я в волне морской.
Вижу тебя я в туче лёгкой.
Вижу тебя я в серебряной росе.
Вижу тебя я в первой грозе.

Ты поднимаешься деревом сил.
Ты поднимаешься лучом этим.
Ты поднимаешься колосом с нив.
Ты поднимаешься чудом всех чудес.

Слышу тебя я в песни рыдании.
Слышу тебя я в скрипки мольбе.
Слышу тебя, как печаль зазвенит.
Слышу тебя, лишь тебя, каждый миг.

Верю тебе я всегда и ныне.
Верю тебе, как солнцу и дню.
Верю тебе, ведь без веры не жить.
Верю тебе, лишь тебе, каждый миг.

Чому ти не віриш моїм очам
І погляд свій рониш долу?
А я сподівалась в розлуці, що нам
Довіра не зрадить ніколи.

Приспів:

Глянь же в очі
І мені ти знов повіриш.
Знай, що серцю
Все вони розкажуть щиро,
Бо в коханні
Очі знають серця мову.
Глянь,
І ти повіриш знову.

Птахи відлітають і їх не спинить, —
Чи можеш ти біль їх збагнути?
Хоч твій погляд — як мить,
Але спогад щемить
В моїм серці, як пісня забута.

Приспів.

Повір цим очам і, як сон, промайне
Той сумнів, що душу бентежить.
За тобою піду, як покличеш мене
У життя, у степ безмежний.

Приспів.

Почему ты не веришь моим глазам
И взгляд свой роняешь вниз?
А я надеялась в разлуке, что нас
Доверие не предаст никогда.

Припев:

Глянь же в глаза
И мне ты снова поверишь.
Знай, что сердцу
Всё они расскажут искренне,
Ведь в любви
Глаза знают сердца язык.
Глянь,
И ты поверишь снова.

Птицы отлетают и их не остановить, —
Можешь ли ты боль их постичь?
Хотя твой взгляд — как миг,
Но воспоминание щемит
В моём сердце, как песня забытая.

Припев.

Поверь этим глазам и, как сон, пройдёт
То сомнение, которое душу тревожит.
За тобою пойду, когда меня позовёшь
В жизнь, в степь безграничную.

Припев.

Роки вже відшуміли — коні буйногриві,
З-за стін дощів — лиш тихий передзвін.
На пам’ять нашу, мов весняну ниву,
Лягає спогад, як прозора тінь.

Приспів:

А я благаю: коня сідлайте,
Хай полечу я, мов на вітрах,
Туди, де в просині не чути осені
І казка стелить у щастя шлях.

Було усе на світі — радості й тривоги,
Травневий цвіт, серпневий зорепад...
Благословенні пройдені дороги,
Хоч і не вернуть юності назад.

Приспів.

Года уже отшумели — кони буйногривые,
Из-за стен дождей — лишь тихий перезвон.
На память нашу, будто весеннюю ниву,
Ложится воспоминание, как прозрачная тень.

Припев:

А я умоляю: коня седлайте,
Пусть полечу я, будто на ветрах,
Туда, где в синеве не слышно осени
И сказка стелет в счастье путь.

Всё в мире было — радости и тревоги,
Майский цвет, августа звездопад...
Благословенны пройденные дороги,
Хотя и не возвратят юности назад.

Припев.

Далечінь між нами — місто доріг,
Далечінь між нами — місто розлук.
Тільки б ти в душі своїй зберіг
Лебединий поклик моїх рук.

Без тебе світ — зів’ялий квіт,
Без тебе світ — студений лід,
Без тебе спів гірських вітрів
Журбою в серці забринів.

А в днину сонця і тривог
Одна любов у нас на двох.
Одна любов, одна печаль,
Єдина стежка в синю даль.

Як немає квітки без тепла,
Так нема кохання без чекань!
Я без тебе — човен без весла,
Повернись і в очі мої глянь.

Як немає літа без весни,
Так нема кохання без надій,
Повернися знову в мої сни,
Будь струною скрипки моїх мрій.

Без тебе світ — зів’ялий квіт,
Без тебе світ — студений лід,
Без тебе спів гірських вітрів
Журбою в серці забринів.

А в днину сонця і тривог
Одна любов у нас на двох.
Одна любов, одна печаль,
Єдина стежка в синю даль
І стежка в синю даль,
Стежка в синю даль,
І стежка в синю даль.

Даль между нами — город дорог,
Даль между нами — город разлук.
Только бы ты в душе свой сохранил
Лебединый призыв моих рук.

Без тебя мир — завядшие цветы,
Без тебя мир — студёный лёд,
Без тебя пение горных ветров
Печалью в сердце зазвенело.

А в день солнца и тревог
Одна любовь у нас на двоих.
Одна любовь, одна печаль,
Единая тропинка в синюю даль.

Как нет цветка без тепла,
Так нет любви без ожиданий!
Я без тебя — лодка без весла,
Вернись и в глаза мои глянь.

Как нет лета без весны,
Так нет любви без надежд,
Вернись снова в мои сны,
Будь струной скрипки моих мечтаний.

Без тебя мир — завядшие цветы,
Без тебя мир — студёный лёд,
Без тебя пение горных ветров
Печалью в сердце зазвенело.

А в день солнца и тревог
Одна любовь у нас на двоих.
Одна любовь, одна печаль,
Единая тропинка в синюю даль
И тропинка в синюю даль,
Тропинка в синюю даль,
И тропинка в синюю даль.

Серед літа, серед літа,
Квітка, градом перебита,
Серед літа почорніла у росі.
Краще б дівчина зірвала,
Краще б хлопців чарувала
Серед літа у незайманій красі.

Серед літа, серед літа
Чом ти смутком заповита,
Серед літа не всміхаєшся зорі?
Бо у полі серед літа
Квітка градом перебита,
Перебита, як кохання на порі.

Серед літа, серед літа,
Серед зоряного цвіту
Тяжко-важко розгубити почуття.
Серед болю і тривоги,
В білий день серед дороги
Зупинилось посередені життя.

Среди лета, среди лета,
Цветок, градом перебитый,
Среди лета почерневший в росе.
Лучше бы девушка сорвала,
Лучше бы ребят очаровывала
Среди лета в нетронутой красоте.

Среди лета, среди лета
Почему ты грустью обвитая,
Среди лета не улыбаешься звезде?
Так как в поле среди лета
Цветок градом перебитый,
Перебитый, как любовь на поре.

Среди лета, среди лета,
Среди звёздного цветения
Тяжело растерять чувства.
Среди боли и тревоги,
В белый день среди дороги
Остановилась посредине жизнь.

(скорочена версія для пісні)
Серед літа, серед літа,
Квітка, градом перебита,
Серед літа почорніла у росі.
Краще б дівчина зірвала,
Краще б хлопців чарувала
Серед літа у незайманій красі.

Серед літа, серед літа
Чом ти смутком заповита,
Серед літа не всміхаєшся зорі?
Бо за садом-виноградом
Квітка перебита градом,
Перебита, мов кохання на порі.

(сокращённая версия для песни)
Среди лета, среди лета,
Цветок, градом перебитый,
Среди лета почерневший в росе.
Лучше бы девушка сорвала,
Лучше бы ребят очаровывала
Среди лета в нетронутой красоте.

Среди лета, среди лета
Почему ты грустью обвитая,
Среди лета не улыбаешься звезде?
Так как за садом-виноградом
Цветок перебитый градом,
Перебитый, как любовь на поре.

Стоїть пшениця, як Дунай,
Дорога біла в поле кличе,
А ти від мене не ховай
Своє замріяне обличчя.

Приспів:

Я тут стояв колись сумним,
Коли прощався з нашим полем,
Та сум розвіявся, як дим,
Бодай не снився нам ніколи.

Бринить на колосі роса,
Десь птаха стомлено кигиче.
Кохані очі — небеса,
Волосся — золото пшеничне.

Приспів:

У полі свій сріблястий май
Зіркам показує тополя.
Стоїть пшениця, як Дунай,
Стоїть любов моя край поля.

Стоит пшеница, как Дунай,
Дорога белая в поле зовёт,
А ты от меня не прячь
Своё замечтавшееся лицо.

Припев:

Я здесь стоял когда-то печальный,
Когда прощался с нашим полем,
Но грусть развеялась, как дым,
Хоть бы не снился нам никогда.

Звенит на колосе роса,
Где-то птица утомлённо кигичет.
Любимые глаза — небеса,
Волоса — золото пшеничное.

Припев:

В поле своё серебристое маяние
Звёздам показывает тополь.
Стоит пшеница, как Дунай,
Стоит любовь моя у поля.

Там за горою, за крем’яною
Стоїть калина над рікою,
А біля неї дівчина жде —
Чомусь коханий не йде, не йде.

Приспів:

А швидка річка шумить, хлюпоче,
Шалений біг спинить не хоче.
І дивиться дівчина в воду —
Мабуть, боїться коханий броду.

Там за горою, за крем’яною
Ступає легінь вбрід рікою.
Стихають хвилі, прудкі і злі,
І сяє щастя по всій землі.

Приспів:

А синя річка лише хлюпоче,
Ввібравши зорі в свої очі.
І місяць пригорнув калину —
Любов не знає повік зупину.

Там за горой, за кременной
Стоит калина над рекой,
А возле неё девушка ждёт —
Почему-то любимый не идёт, не идёт.

Припев:

А быстрая река шумит, хлюпает,
Неистовый бег остановить не хочет.
И смотрит девушка в воду —
Наверное, боится любимый брода.

Там за горой, за кременной
Ступает парень вброд рекой.
Стихают волны, прыткие и злые,
И сияет счастье по всей земле.

Припев:

А синяя речка лишь хлюпает,
Вобрав звёзды в свои глаза.
И месяц прижал калину —
Любовь не знает навеки остановки.

Ти вернешся колись в той перший день,
Ти вернешся і все згадаєш знов.
Я хочу, щоб збулись слова пісень,
Я хочу, щоб збулась любов.

Приспів:

У тебе любов — одна.
У мене любов — одна.
Крізь роки веде вона
У той найперший день.
У щастя — своя струна,
У долі — своя весна.
Хай буде завжди вона
В полоні у пісень.

Сім кроків до весни — та знову сніг,
Той ніжний білий сніг вінчає нас.
Я хочу, щоб збулись зимові сни,
Я хочу, щоб любов збулась.

Приспів.

Нехай іще зима — та все одно
Я двері відчиню своїй весні.
І щастя прилетить в моє вікно
І сонце принесе мені.

Приспів.

Ты вернёшься когда-то в тот первый день,
Ты вернёшься и всё вспомнишь снова.
Я хочу, чтобы сбылись слова песен,
Я хочу, чтобы сбылась любовь.

Припев:

У тебя любовь — одна.
У меня любовь — одна.
Сквозь года ведёт она
В тот самый первый день.
У счастья — своя струна,
В судьбы — своя весна.
Пусть будет всегда она
В плену у песен.

Семь шагов до весны — и снова снег,
Тот нежный белый снег венчает нас.
Я хочу, чтобы сбылись зимние сны,
Я хочу, чтобы любовь сбылась.

Припев.

Пусть ещё зима — но всё равно
Я двери отворю своей весне.
И счастье прилетит в моё окно
И солнце принесёт мне.

Припев.

У ночі травневі наснилась мені
Моя добра зірка,
І світ весь засяяв, і стало в душі
Так радісно, так зірно.
Здається, ввійшов в мої дні весняні
Бентежний неспокій.
І всюди святково на рідній землі
Дзвенять мої кроки.

Приспів:

Мабуть, в житті призначено
Шукати всім зорю ясну
Й нести її в очах і снах
В свою завітну далину.

Минають роки і зростають в мені
І радість, і муки...
Піднімусь угору і зірку візьму
Схвильовано в руки.
Мов долю жадану, її понесу
У дім свій зелений —
Хай щедро осяє всі думи мої
І щастя пісенне.

Приспів.

В ночи майские приснилась мне
Моя хорошая звезда,
И мир весь засиял, и стало на душе
Так радостно, так звёздно.
Кажется, вошло в мои дни весенние
Тревожное беспокойство.
И всюду празднично на родной земле
Звенят мои шаги.

Припев:

Наверное, в жизни предначертано
Искать всем ясную звезду
И нести её в глазах и снах
В свою заветную даль.

Проходят года и растут во мне
И радость, и мучения...
Поднимусь вверх и звезду возьму
Взволнованно в руки.
Словно судьбу желанную, её понесу
В дом свой зелёный —
Пусть щедро озарит все думы мои
И счастье песенное.

Припев.

Тихим смутком цвітуть лугові криниці,
А навколо, як море гаряче, —
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти наших чекань і побачень.

Усміхалися нам, як живі промінці,
У задумливі ночі й світання
Чебреці, чебреці,
Квіти нашого щастя й кохання.
У задумливі ночі й світання
Чебреці, чебреці,
Квіти нашого щастя й кохання.

Як росинка, сльоза на смаглявій щоці,
Зникли в куряві дальні дороги.
Чебреці, чебреці,
Молоді чебреці,
Квіти першого болю й тривоги.
Чебреці, чебреці,
Молоді чебреці,
Квіти першого болю й тривоги.

Все, як сон, і літа, й лугові криниці,
І любов’ю захмелені руки, —
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти нашого смутку й розлуки.
Чебреці, чебреці,
Запашні чебреці,
Квіти нашого смутку й розлуки.

Тихой грустью цветут луговые колодцы,
А вокруг, как море горячее, —
Чабрецы, чабрецы,
Душистые чабрецы,
Цветы наших ожиданий и свиданий.
Чабрецы, чабрецы,
Душистые чабрецы,
Цветы наших ожиданий и свиданий.

Улыбались нам, как живые лучики,
В задумчивые ночи и рассветы
Чабрецы, чабрецы,
Цветы нашего счастья и любви.
В задумчивые ночи и рассветы
Чабрецы, чабрецы,
Цветы нашего счастья и любви.

Как росинка, слеза на смуглой щеке,
Исчезли в пыли дальние дороги.
Чабрецы, чабрецы,
Молодые чабрецы,
Цветы первой боли и тревоги.
Чабрецы, чабрецы,
Молодые чабрецы,
Цветы первой боли и тревоги.

Всё, как сон, и года, и луговые колодцы,
И любовью охмелены руки, —
Чабрецы, чабрецы,
Душистые чабрецы,
Цветы нашей грусти и разлуки.
Чабрецы, чабрецы,
Душистые чабрецы,
Цветы нашей грусти и разлуки.

Ти признайся мені,
Звідки в тебе ті чари,
Я без тебе всі дні
У полоні печалі.
Може, десь у лісах
Ти чар-зілля шукала,
Сонце-руту знайшла
І мене зчарувала?

Приспів:

Червону руту
Не шукай вечорами, —
Ти у мене єдина,
Тільки ти, повір.
Бо твоя врода —
То є чистая вода,
То є бистрая вода
З синіх гір.

Бачу я тебе в снах,
У дібровах зелених
По забутих стежках
Ти приходиш до мене.
І не треба нести
Мені квітку надії,
Бо давно уже ти
Увійшла в мої мрії.

Приспів.

Ты признайся мне,
Откуда у тебя эти чары,
Без тебя я все дни
В плену у печали.
Может, где-то в лесах
Ты чар-зелье искала,
Солнце-мяту нашла
И меня зачаровала?

Припев:

Красную мяту
Не ищи вечерами, —
Ты у меня одна,
Только ты, поверь.
Ведь твоя красота —
Это чистая вода,
Это быстрая вода
С синих гор.

Вижу я тебя в снах,
В дубравах зелёных
По забытым тропинкам
Ты приходишь ко мне.
И не надо нести
Мне цветок надежды,
Ведь давно уже ты
Вошла в мои мечты.

Припев.

Там, над могилою героя, —
Скорбота схилених дерев,
Які шепочуть в неспокої,
Що він живе, що не умер.

Приспів:

Весни не вбити, не здолати,
Юнацьких не згасити літ.
І син живе, бо вічна Мати
І вічний молодості квіт.

Полине пісня ця з вітрами
Пелюсток снігом в далину;
Юнак живе десь поміж нами,
Свою шукаючи весну.

Приспів.

О, як прожив юнак той мало,
Як мало він пройшов доріг...
І досі ще здається мамі,
Що лиш переступив поріг.

Приспів.

Його роки пливуть над світом,
Немов хмариноньки ясні,
А він, коханням не зігрітий,
Пала в безсмертному вогні.

Приспів.

Там, над могилой героя, —
Скорбь преклонённых деревьев,
Которые шепчут в беспокойстве,
Что он живёт, что не умер.

Припев:

Весну не убить, не одолеть,
Юношеских не загасить годов.
И сын живёт, ведь вечная Мать
И вечно молодости цветение.

Полетит песня эта с ветрами
Лепестков снегом в даль;
Юноша живёт где-то между нами,
Свою ища весну.

Припев.

О, как прожил тот юноша мало,
Как мало прошёл он дорог...
И до сих пор ещё кажется маме,
Что лишь переступил порог.

Припев.

Его года плывут над миром,
Словно ясные облака,
А он, любовью не согретый,
Пылает в бессмертном огне.

Припев.

Зірки на снігу, зірки на снігу,
Веселі зірки новорічного свята.
Зірки на снігу, зірки на снігу,
І ми у Карпатах, у синіх Карпатах.

Приспів:

Я — твоє крило,
Ти — моє крило, —
Щастя більшого не треба.
Полетімо в ніч,
В неповторну ніч,
І крильми торкнемось неба.

Зірки на вінках, вінки на воді,
Вінки на воді в синю ніч на Купала.
Зірки на вінках, зірки на воді,
І ще одна впала, на щастя нам впала.

Приспів.

Зірки відгорять, погаснуть зірки,
Та в серці не згасне їх полум’я вічне.
Бо з нами та ніч, бо з нами та ніч,
Та ніч на Купала і ніч новорічна.

Приспів.

Звёзды на снегу, звёзды на снегу,
Весёлые звёзды новогоднего праздника.
Звёзды на снегу, звёзды на снегу,
И мы в Карпатах, в синих Карпатах.

Припев:

Я — твоё крыло,
Ты — моё крыло, —
Счастья большего не надо.
Полетели в ночь,
В неповторимую ночь,
И крыльями коснёмся неба.

Звёзды на венках, венки на воде,
Венки на воде в синюю ночь на Купала.
Звёзды на венках, звёзды на воде,
И ещё одна упала, на счастье нам упала.

Припев.

Звёзды отгорят, погаснут звёзды,
Но в сердце не погаснет их вечное пламя.
Ведь с нами та ночь, ведь с нами та ночь,
Та ночь на Купала и ночь новогодняя.

Припев.

Я піду в далекі гори
На широкі полонини,
І попрошу вітру зворів,
Аби він не спав до днини.
Щоб летів на вільних крилах
На кичери і в діброви
І дізнавсь, де моя мила,
Карі очі, чорні брови.

Приспів:

Мила моя, люба моя,
Світе ясен-цвіт,
Я несу в очах до тебе
Весь блакитний світ.
Я несу любов-зажуру,
Мрію молоду,
І сади цвітуть для мене,
Як до тебе йду.

А як вітер з полонини
Полетіти не захоче,
Все одно знайду дівчину —
Чорні брови, карі очі.
Перейду я бистрі ріки,
І бескиди, і діброви,
І шляхи мені покажуть
Карі очі, чорні брови.

Приспів.

Я пойду в далёкие горы
На широкие долины,
И попрошу ветра яров,
Чтобы он не спал к дню.
Чтоб летел на вольных крыльях
На кичери и в дубравы
И узнал, где моя милая,
Карие глаза, чёрные брови.

Припев:

Милая моя, любимая моя,
Света ясный цвет,
Я несу в глазах к тебе
Весь голубой мир.
Я несу любовь-печаль,
Мечту молодую,
И сады цветут для меня,
Когда к тебе иду.

А если ветер из долины
Полететь не захочет,
Всё равно найду девушку —
Чёрные брови, карие глаза.
Перейду я быстрые реки,
И бескиды, и дубравы,
И пути мне покажут
Карие глаза, чёрные брови.

Припев.

Повіяв буйний вітер із-за гір,
І тане сніг, немов горить папір.
Біжать струмки, біжать серед зими
По тих стежках, куди ходили ми.

Приспів:

То не весна — не вір струмкам, кохана,
Бо теплий вітер в січні, то омана —
Ще будуть заметілі, ще будуть сніговії,
Не вір вітрам, бо квіти їм не вірять.
Прийде весна і всюди крига скресне,
Не вір вітрам, не вір словам облесним.
І буде наша зустріч за зимою,
Ще буду я з тобою, ти — зі мною.

У небі вітер накосив дощів,
Сказати я тобі давно хотів,
Аби слова, холодні та гіркі,
В далеке море занесли струмки.

Повіяв буйний вітер, заспівав,
Я ще не все, не все тобі сказав.
Поклич мене — я по тонкім льоду
До тебе знов дорогу віднайду.

Приспів.

Повеял буйный ветер из-за гор,
И тает снег, словно горит бумага.
Бегут струйки, бегут среди зимы
По тем тропинкам, куда ходили мы.

Припев:

Это не весна — не верь струйкам, любимая,
Ведь тёплый ветер в январе, это заблуждение —
Ещё будут метели, ещё будут снеговеи,
Не верь ветрам, цветы ведь им не верят.
Придёт весна и всюду лёд растает,
Не верь ветрам, не верь словам льстивым.
И будет наша встреча после зимы,
Ещё буду я с тобой, ты — со мной.

В небе ветер накосил дождей,
Сказать я тебе давно хотел,
Чтобы слова, холодные и горькие,
В далёкое море занесли струйки.

Повеял буйный ветер, запел,
Я ещё не все, не всё тебе сказал.
Позови меня — я по тонкому льду
К тебе снова дорогу отыщу.

Припев.